ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ

Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою, 

пливе човен по Дунаю один за водою. 

Пливе човен води повен, ніхто не спиняє, 

кому спинить — рибалоньки на світі немає. 

Поплив човен в синє море, а воно заграло, — 

погралися гори-хвилі — і скіпок¹  не стало...

***

Недовгий шлях — як човнові до синього моря —

Сиротині на чужину, а там і до горя.

Пограються добрі люди, як холодні хвилі,

Потім собі подивляться, як сирота плаче,

Потім спитай, де сирота, — Не чув і не бачив.

(1841)

1. Скіпка – невелика тонка пластинка, відколота від деревини.

Тема: поетичне зображення тяжких життєвих випробувань, що випадають на долю людини та байдужість інших.  

Головна думка: заклик до людей не бути байдужим до ближнього, життєвий човен котрого на морі життя розбивається на скіпки. 

Жанр: елегія.

Художні засоби.

Епітети: «добрі люди», «холодні хвилі», «недовгий шлях».

Постійні епітети: «синє море», «синього моря».

Уособлення: «вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою», «погралися гори-хвилі», «море …заграло». 

Метафора: «пливе човен води повен», «недовгий шлях … до горя».

Порівняння: «Недовгий шлях — як човнові до синього моря», «Пограються добрі люди, як холодні хвилі».

Повторення (анафора): «Пливе човен…», «Потім …». 

Повторення (тавтологія): «не спиняє, кому спинить», «погралися», «заграло … погралися…пограються», «сирота».

Оксиморон (сполучення суперечливих слів): «гори-хвилі».

Інверсія: «пливе човен по Дунаю один за водою», «погралися гори-хвилі — і скіпок не стало...».

Кількість строф: п’ять.

Рими: осокою – водою, спиняє – немає, заграло – стало, моря – горя, плаче – бачив.

Настрій спокійний, стривожений, неспокійний, зажурений.

Образи: човен (людина), один (самотність), синє море (життя), скіпки з човна (лихо), сиротина (поневіряння), шлях (доля), «добрі» люди (недруги), не чув і не бачив (байдужість).