ЧЕРВОНА КАЛИНО

Червона калино, чого в лузі гнешся? 

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш — до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

 

Чи жаль тобі цвіту, чи радощів світу?

На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?

 

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому.

Купаюся в ньому.

 

Та вгору не пнуся, бо сили не маю, 

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю.

Додолу схиляю.

 

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара.

А ти ж мене, дубе, отінив, мов хмара.

Отінив, як хмара.

Тема: поетичний діалог похмурого дуба з червоною калиною.

Головна думка: засудження нечулого парубка, що приносить страждання ніжній дівчині (сум та співчуття нерозділеному коханню).  

 

Художні засоби.

Сталі епітети: червона калино.

Епітети: червоні ягідки. 

Уособлення: калино світла не любиш, не жаль тобі, бурі боїшся; не жаль мені, не страшно, купаюся, сили не маю, схиляю.

Порівняння: «дубе, отінив, мов хмара», «отінив, як хмара».

Риторичне запитання: «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чи світла не любиш — до сонця не пнешся?», «Чи жаль тобі цвіту, чи радощів світу?», «Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?». 

Протиставлення (антитеза): «Чи жаль тобі … Не жаль мені…», «… боїшся, чи грому … не страшно і грому», «Та вгору не пнуся … ягідки додолу схиляю».

Повтори (епіфора): «Чого в лузі гнешся?», «До сонця не пнешся?», «чи радощів світу?», «чи грому з блакиту?», «купаюся в ньому», «додолу схиляю», «я дубам не пара», «отінив, мов хмара». 

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Чи …», «Не …»  

 

Кількість строф: п’ять. 

Рими: гнешся – пнешся, світу – блакиту, грому – ньому, пара – хмара.

 

Образи: дуб (нечулий парубок), червона калина (беззахисна дівчина), світло (надія), сонце (життєлюбність), буря (трудне життя), грім (негаразди), цвіт (прагнення), сили не маю (душевні переживання), ягоди (творчий потенціал), хмара (пригнічення).