ЧЕРВОНА КАЛИНО
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш — до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту, чи радощів світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому.
І світло люблю я, купаюся в ньому.
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Червоні ягідки додолу схиляю.
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара.
А ти ж мене, дубе, отінив, мов хмара.
Отінив, як хмара.
Тема: поетичний діалог похмурого дуба з червоною калиною.
Головна думка: засудження нечулого парубка, що приносить страждання ніжній дівчині (сум та співчуття нерозділеному коханню).
Художні засоби.
Сталі епітети: червона калино.
Епітети: червоні ягідки.
Уособлення: калино світла не любиш, не жаль тобі, бурі боїшся; не жаль мені, не страшно, купаюся, сили не маю, схиляю.
Порівняння: «дубе, отінив, мов хмара», «отінив, як хмара».
Риторичне запитання: «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чи світла не любиш — до сонця не пнешся?», «Чи жаль тобі цвіту, чи радощів світу?», «Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?».
Протиставлення (антитеза): «Чи жаль тобі … Не жаль мені…», «… боїшся, чи грому … не страшно і грому», «Та вгору не пнуся … ягідки додолу схиляю».
Повтори (епіфора): «Чого в лузі гнешся?», «До сонця не пнешся?», «чи радощів світу?», «чи грому з блакиту?», «купаюся в ньому», «додолу схиляю», «я дубам не пара», «отінив, мов хмара».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Чи …», «Не …»
Кількість строф: п’ять.
Рими: гнешся – пнешся, світу – блакиту, грому – ньому, пара – хмара.
Образи: дуб (нечулий парубок), червона калина (беззахисна дівчина), світло (надія), сонце (життєлюбність), буря (трудне життя), грім (негаразди), цвіт (прагнення), сили не маю (душевні переживання), ягоди (творчий потенціал), хмара (пригнічення).