У 1500—1510 роках німецький механік та слюсар Петер Генляйн з міста Нюрнберга винайшов кишеньковий годинник.
Тема: цікава розповідь про винайдення годинника мідником Петром Гельє з нюрнберга, що був «вигідніший та дешевший, щоб всі люди могли користати з нього».
Головна думка: уславлення винахідника та майстра своєї справи мідника Петра Гельє («скоро вістка про новий годинник розійшлась по цілому Нюренберзі, почали всі поважати мідника Гельє»).
Композиція.
Експозиція: годинники незручні та великі, не для простих людей.
Зав’язка: до мідника Петра Гельє навідався італієць з Флоренції.
Розвиток дії: мідник закинув своє ремесло, працюючи над винаходом; від сварок дружини і синів пішов з дому до дочки; тесть розбив механізм і теж вигнав; Гельє вирішує, що в тюрмі його ніхто не турбуватиме, тому йде до судді; поки він перебуває в тюрмі, суддя розпитується про нього у родичів.
Композиція: рідні визнають мідника божевільним.
Розв'язка: Гельє приходить на суд зі своїм винаходом та пояснює свою скритність в роботі, родина визнає своє непорозуміння, розголос про новий годинник шириться містом, усі мешканці міста почали з повагою відноситись до майстра.
***
Зачин: «Мабуть, всі ви, діточки, бачили годинник …».
Основна частина: «На початку XVI віку в городі Нюренберзі проживав один мідник …».
Кінцівка: «Скоро вістка про новий годинник розійшлась …».
Персонажі: мідник Петро Гельє, його родина, суддя.
Цитатна характеристика винахідника мідника Петра Гельє.
|
Мав своє ремесло |
«Проживав один мідник — Петро Гельє». |
|
Старий |
«Старість білим волосом припорошила його голову». |
|
Працьовитий |
«Не згортав рук, не кидав праці». «Всі мали його за чесного чоловіка та доброго робітника». |
|
Має захоплення: цікавий до механіки |
«Опріч свого ремесла, Петро Гельє кохався в механіці» |
|
Допитливий, наполегливий, здобуває знання |
«Цілим дням читав книжки, рисував і вирізував всілякі шруби та коліщатка». «Ми з моїм приятелем-італіянцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись». «Приятель мій постачав мені книжки, радив де в чому, а я взявсь до роботи». |
|
Докори від рідних |
«Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його». «А тут ще ніхто не йме віри, всі цураються мене, мов божевільного». |
|
Скритний в роботі |
«Змовились ми мовчати, нікому й не натякати про нашу роботу, бо знали, що без глузування не обійдеться, … боявся показувати свою роботу, щоб хто часом не покористувавсь моєю думкою, наче своєю» |
|
Через сварки залишив свій дім, змушений поневірятися |
«Не витримав старий Гельє і, кинувши власну оселю, перебрався до своєї заміжньої дочки». «Нещасний Гельє зв'язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю. Тяжко йому було» |
|
Відчуває підтримку з боку дочки |
«Добра донька дуже кохала свого батька, захистила його і, хоч сама була вбога, все робила, щоб заспокоїти його старість». «Бідна дочка плакала, боронила батька, як вміла, але її ніхто не слухав» |
|
Засмучений втратою плодів своєї праці |
«Вернувшись додому і побачивши, що його праця попсована, старий Петро аж за голову взявся з туги». |
|
Одержимий своєю мрією, мрійливий, наполегливо йде до мети |
«Прийде незабаром смерть і разом зо мною покладе в домовину і мою думку. І я не зроблю людям того добра, яке можу зробити». «Гельє так благав його, що суддя звелів ув'язнити його». |
|
Розгублений |
«Що мені робити бідному на світі?» |
|
Знаходить вихід зі скрутної ситуації |
«Ось що зроблю: піду до судді, попрошу його, щоб замкнув мене в тюрму. Там вже ніхто не перешкоджатиме мені». |
|
Самотній, нерозуміння його праці зі сторони родичів. |
«Мій чоловік божевільний, — відказала жінка, — він закинув роботу, цілими днями порається з книжками та всякою дурницею». «І сини не боронили батька». «Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі». |
|
Поважає других, привітний, ввічливий |
«Він увійшов до зали з повагою». «Добродію! — сказав Гельє, — зробіть мені велику ласку: звеліть мене ув'язнити». «Панове судді, — сказав Петро, — от чого мені так бажалось дістатись до тюрми!». |
|
Радісний, щасливий |
«Очі його дивились ясно та розумно. Лице сіяло тихою радістю». «Тепер, коли моя праця скінчена, — не маю з чим таїтись». |
|
Налагодилось родинне життя, коли родичі зрозуміли поведінку мідника |
«Жінка та сини засоромились і почали перепрошувати старого; дочка плакала з радощів, а зять переконався, що в машинці нема нечистої сили». |
|
Заслужив повагу мешканців |
«Дуже зацікавив суддю старий Петро». «Скоро вістка про новий годинник розійшлась по цілому Нюренберзі, почали всі поважати мідника Гельє». |
План.
1. Колись не вміли рахувати час.
2. Годинник-каганець одного короля.
3. Незручні піщані годинники.
4. Великі дзиґарі на вежах.
5. До мідника навідався один італієць.
6. Мідник залишає свій будинок.
7. Зять розбиває механізм.
8. Погані думки про тестя.
8. Готьє іде геть від дочки.
9. Незвичне прохання до судді.
10. Суддя ув’язнює мідника.
11. Родичі вважають Готьє божевільним.
12. Суддя зібрав родичів у суді.
13. Радісна розповідь мідника.
13. Представлення нюренберзького яйця.
14. Повага людей до винахідника.
Історія винайдення кишенькового годинника.
1. «Один англійський король звелів наробити одинакових каганців, розчислити, скільки їх може згоріти в добу, і відтак, засвічуючи один за другим, рахувати час. Але на такий дорогий годинник могли спромогтись лишень король та багатирі. Треба було, щоб каганці горіли невиводно, щоб і вдень, і вночі чоловік доглядав їх та засвічував новий, скоро догорить один. Багато було клопоту з тою вигадкою».
2. «Опісля видумали люди піщаний годинник. Брали дві скляні пляшечки з вузенькими шийками, насипали одну дрібненьким піском і злучали їх шийками докупи так, щоби пісок міг пересипатися з одної пляшечки до другої. Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню — перевертають її догори денцем, і пісок знов сиплеться, як досі. Недорогий і дуже простий такий годинник, але і з ним чимало замороки, — раз у раз треба назирати за ним».
3. «Напослідок винайшли дзиґарі вежові. Хто й як перший вигадав се диво — незвісно. Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі і що арабський каліф Гарун-аль-Рашид в р. 807 прислав дзиґарі в дарунок французькому королеві Каролю Великому. Тодішні дзиґарі не дзвонили і не мали вагадла (маятника). Вагадло приробили аж в XVII віці… У великій пригоді стали людям дзиґарі. Але їх можна було побачити лиш на баштах королівських та князівських замків. Мандрівник не міг користати з них, бо були дуже здорові і тяжкі».
4. «На початку XVI віку в городі Нюренберзі проживав один мідник — Петро Гельє, … він показав машинку. То був годинник, чи нюренберзьке яйце. Так назвали його, бо був схожий до яйця».