Розповідь від імені дружини.

    «Як навідався до нього один італіянець, з котрим …запізнався в Флоренції. Від того часу … кинув своє ремесло, по цілим дням читав книжки, рисував і вирізував всілякі шруби та коліщатка…». 

    Я  зі синами «не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його». «Не витримав старий … і, кинувши власну оселю, перебрався до своєї заміжньої дочки». Якось прийшов суддя та «почав розпитувати … про чоловіка», я відказала, що «мій чоловік божевільний». «Він  закинув роботу, цілими днями порається з книжками та всякою дурницею», я не можу за це схвалювати його поведінку. На суді, коли правда відкрилась, нам стало соромно і ми «почали перепрошувати старого». 

     Тепер «почали всі поважати мідника Гельє» - мого чоловіка.

Розповідь від імені зятя.

   Сам я кравець. «Відтоді, як старий тесть оселивсь в … хаті, на хвилинку не мав спокою… Всякі коліщатка, шруби, з котрими раз у раз порався Петро Гельє, видавались … чимсь незвичайним, дивовижним». Я «слідив очима за кождим кроком тестя».

   Коли «одної днини старий мідник пішов до міста, забувши зачинити свою хату, …подався до тестьової кімнати». Нарешті зможу «заспокоїти свою цікавість». З великим здивуванням та «майже з острахом роздивлявся … по кімнаті, оглядав кождий кусок дроту, міді, заліза. Все видавалось …незвичайним. Аж ось межи всілякими струментами вглядів … кругленьку, невелику штучку, котра якось дивно стукотіла і сичала. Спершу подумав …, що то … почулося. Вхопив машинку в руки, приклав до одного вуха — стукотить; приклав до другого — не вгаває. Холодний піт обілляв… Видалось, що в тій кругленькій штучці сидить нечиста сила, і, не довго думавши, зо всієї сили кинув нею об стіну, а сам, не озираючись, вибіг з кімнати, хрестячись та читаючи молитву…От воно що! … от чого коханий тесть зачиняється в хаті, ховається від людей! Недармо ж жінка та діти витрутили тебе з хати! Спізнався з чортом і зачинив його в машинці! Годі! Не хочу жити під одним дахом з чортякою! Ще, борони боже, на суд потягнуть!..». Коли приходив суддя, «називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі». 

     Уся правда про механізм відкрилась на суді. Коли тесть «кождому розказував, як той годинник зроблений … переконався, що в машинці нема нечистої сили». Тепер мій тесть шанована людина в місті.

Розповідь від імені дочки.

   Коли «від світання до смеркання корили та лаяли» батька, він перебрався до мене, «кинувши власну оселю». Оскільки «дуже кохала свого батька, захистила його і, хоч сама була вбога, все робила, щоб заспокоїти його старість… 

    На лихо, чоловік.., кравець, був страшенно цікавий і відтоді, …на хвилинку не мав спокою». Коли «одної днини» батько «пішов до міста, забувши зачинити свою хату», чоловік проник туди, щось розбив. Після того «усе кричить, що не хоче жити в одній хаті з чортом». Батько змушений був покинути нас. Коли прийшов суддя, «плакала, боронила батька, як вміла, але … ніхто не слухав».

      На суді вся правда відкрилась і «плакала з радощів… Скоро вістка про новий годинник розійшлась по цілому Нюренберзі, почали всі поважати» мого батька.

Розповідь від імені судді.

     Я «тільки що скінчив свою роботу і хтів йти обідати. Побачивши нового прохача, … дуже здивувався». «Добродію! Зробіть мені велику ласку: звеліть мене ув'язнити» – почув від прохача. Почувши таке дивне прохання, … здивувався ще більше: … подумав, що старий збожеволів, і пильно глянув на нього». Він сказав, що мусить «скінчити одну дуже важну роботу… В тюрмі вже напевне ніхто не перешкоджатиме». 

      «Надаремне силувався … упевнити старого механіка, що в тюрмі не так-то вже добре, щоб туди проситись. Гельє так благав …, що … звелів ув'язнити його». «Дуже зацікавив … старий Петро. Щоб дізнатись про нього що більше, … пішов до його жінки й почав розпитувати її про чоловіка». Жінка сказала, що «чоловік божевільний, … він закинув роботу, цілими днями порається з книжками та всякою дурницею. І сини не боронили батька… Тоді… звернувся до дочки та зятя. Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі. Бідна дочка плакала, боронила батька, як вміла, але її ніхто не слухав». Тому й «повірив…, що Гельє справді збожеволів, і звелів всім родичам Петра зібратися, щоб при них випитати його і вже напевне завіритися, що він божевільний». 

     На суді я «і хто лиш був у залі з зачудованням дивились на годинник Петра Гельє, а він кождому розказував, як той годинник зроблений».