Тема: розповідь про те, як Тарасик і Миколка відкривали Тетянці таємниці лісової дивини.  

Головна думка: «А дзвіночків я не буду рвати. Нехай дзвонять».

Мета: заклик любити та берегти природу свого краю.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про подію (діти пішли в ліс по гриби) з життя трьох персонажів (Тарасик, Миколка і Тетянка), яка тривала недовго (одного дня).

Будова оповідання

План

1. Багато боровичків у Тарасика і Миколки.

2. Тарасикова порада Тетянці.

3. Квітів багато в лісі.

4. А що це за дивина!

5. Тарасик розповідає про дзвіночки.

6. Дзвіночки нехай дзвонять.

Дійові персонажі: діти Тарасик, Миколка та Тетянка.

Розповідь ведеться від імені автора.

Рослини в оповіданні: сосни, берези, золотавіють цмин, звіробій, ліловіє верес, у видолинку цвітуть дикі рожі, деревій, ведмеже вухо, заячий холодок у лісі росте, і зозулин льон, і вовчі ягоди, дзвіночки.

Гриби в оповіданні: боровички, сироїжки.

Звуконаслідування: «Дзінь-дзень».

У лісі можна побачити багато незнайомих рослин. Деякі з них на межі знищення (ведмеже вухо, зозулин льон занесені до Червоної книги). Читач разом з дітьми захоплений красою лісової казки, де «зайці біжать капусту поливати, білки по горіхи, дятел кузню відчиняє, мурашки свій дім ремонтують». Ніхто не повинен бездумно руйнувати гармонію в природі. Тетянка теж не рвала дзвіночків, щоб вони ранковим дзвоном пробуджували лісових мешканців.

ЛІСОВА ДИВИНА

    Шусь, шусь попід соснами, попід березами — і вже півкошика товстеньких боровичків і у Тарасика, і в Миколки. А від Тетянки гриби чомусь ховаються. Лише одного боровичка знайшла та кілька сироїжок.

— Знаєш що, збирай краще квіти. Принесеш мамі букет,— порадив їй Тарасик.

    Квітів у лісі багато. Онде на галявинці золотавіють цмин, звіробій, ліловіє верес, у видолинку цвітуть дикі рожі, деревій. І ще різні квіти, назв яких Тетянка й не знає.

— А це що за дивина! — зупиняється вона навпроти незнайомої квітки.

    Над кущем пухнастого листя немовби вежа височіє, усипана великими жовтими квітами.

— Угадала,— сміється Тарасик.— Ця квітка так і називається — дивина. А ще — ведмеже вухо.

— Справді, ці листочки ніби ведмедячі вуха — такі волохаті.

— І заячий холодок у лісі росте, і зозулин льон, і вовчі ягоди,— розповідають Тетянці Тарасик і Миколка.

    Набігалися по лісу, можна й перепочити ось на цій сонячній галявинці.

— О, дзвіночки! — вказав Тарасик на квіти, що голубіли неподалік.

    Тетянка торкнулася однієї, другої квітки:

— А чому ж вони не дзвонять?

— Бо спочивають зараз. А дзвонять рано-вранці, пробуджують лісових мешканців: «Дзінь-дзень! Годі спати! До роботи! До роботи!» І зайці біжать капусту поливати, білки — по горіхи, дятел кузню відчиняє, мурашки свій дім ремонтують.

    Тарасик так цікаво розповідав, що й Миколка заслухався.

    А Тетянка сказала:

— Букет мамі й так сподобається. А дзвіночків я не буду рвати. Нехай дзвонять.