Загрузка...

ДРУЖЕ МІЙ

У сльоту, і в час негоди, 

І в погоду, друже мій, 

Серцем слухати зумій 

Звуки рідної природи, 

Звуки — дивні голоси 

Незвичайної краси. 

 

Чуєш, друже мій, розмови?

З вітром листя гомонить, 

З сонцем — ниви і діброви, 

Із озерами — блакить, 

Розмовляють доли, води. 

Стань, послухай, роздивись. 

Мову рідної природи 

Розуміти серцем вчись.

Тема: розповідь про таємниці, які відкриває природа тим, хто навчиться її  серцем розуміти.

Головна думка: «мову рідної природи розуміти серцем вчись».

 

Художні засоби.

Епітети: рідної природи, дивні голоси, незвичайної краси.

Уособлення: листя гомонить, розмовляють доли, води.

Метафора: «серцем слухати зумій звуки …», «дивні голоси незвичайної краси», «мову рідної природи розуміти серцем вчись».

Протиставлення (антитеза): «в час негоди, і в погоду».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Звуки …». 

Перелічення: «стань, послухай, роздивись».

 

Кількість строф: дві.

Рими: негоди – природи, мій – зумій, голоси  - краси, розмови – діброви, гомонить – блакить, води – природи, роздивись – вчись.

 

Композиційна будова.

У першій строфі ліричний герой закликає уявного свого друга навчитись розуміти природу, яка по-своєму прекрасна у будь-яку погоду.

У другій строфі ліричний герой передає такому другу свої почуття від краси  природи. Розуміє, що знайшов однодумця у ставленні до природи. 

   

Загрузка...