МУРАШКА

Вилізла мурашка на лопух, 

Подивилась весело навкруг:

— Скільки тут повітря і тепла, 

Я ж, дурненька, в бур'яні жила!

Вилізла мурашка на ромен, 

Мовби крила виросли з рамен:

— Що за диво — пелюстки в росі, 

Як могла я жить на лопусі!

Вилізла мурашка на таріль 

Соняха, що сяяв серед піль:

— Боже, скільки золота й зерна! 

Що ромен? Билиночка сумна!

Вилізла мурашка на сосну, 

Глянула в далечину ясну:

— Піді мною цілий світ лежить, — 

Як могла я на бадиллі жить!

Над сосною чорна хмара йшла, 

Срібний дощик по землі тягла. 

А мурашка крикнула: — Зажди! — 

І взялась на ниточку води.

Вилізла на хмару і лягла 

Біля сонця горда, хоч мала.

— Як могла я жити на сосні, 

Коли сонце впорівень мені!

Розійшлася хмара дощова — 

Вниз летить мурашка ледь жива. 

Де вона — дарма питаєш ти, 

Вже її нікому не знайти!

Тема: поетична гумористична розповідь про одну мурашку, яка занадто високо піднімалась до неба, що, падаючи додолу, пропала.

Головна думка: радісно злітати, та боляче падати (не плюй в колодязь, після того як його воду попила).

Художні засоби.

Епітети: подивилась весело, далечину ясну, чорна хмара, срібний дощик, 

Уособлення: хмара йшла, дощик тягла, розійшлася; мурашка крикнула, взялась. 

Метафора: «на таріль соняха, що сяяв», «піді мною цілий світ лежить», «ниточку води», «вилізла на хмару лягла біля Сонця».

Порівняння: «Вилізла мурашка на ромен, мовби крила виросли з рамен», «горда, хоч мала», 

Зменшувальні суфікси (пестливі слова): дурненька.

Повтори (рефрен): «Вилізла мурашка …», «Як могла я …».

Риторичний оклик: «Скільки тут повітря і тепла, я ж, дурненька, в бур'яні жила!», «Боже, скільки золота й зерна!»

Риторичне ствердження: «Де вона — дарма питаєш ти, Вже її нікому не знайти!».

Кількість строф: сім.

Рими: лопух – навкруг, тепла – жила, ромен – рамен, росі – лопусі, таріль – піль, зерна – сумна, сосну – ясну, лежить – жить, йшла – тягла, зажди – води, лягла – мала, сосні – мені, дощова – жива, ти – знайти.

Усі поважають працьовитих мурашок. Гумористичний вірш Дмитра Павличка розповідає не про таку із них. 

Для нашої мурашки лопух – це бур'ян біля ромену, ромен – билиночка сумна біля соняха, сонях – бадилля біля сосни, сосна – ніщо біля сонця. Так невдячно вона відгукувалась про тих, послугами яких скористалась, щоб дістатися неба. Остання строфа – це неминуче покарання, бо чим вище так дерешся, тим боляче падати. Дуже сумний кінець для мурашки не може не спонукати до роздумів.