Загрузка...

ДВА КОЛЬОРИ

Як я малим збирався навесні 

Піти у світ незнаними шляхами, 

Сорочку мати вишила мені 

Червоними і чорними нитками.

 

Два кольори мої, два кольори, 

Оба на полотні, в душі моїй оба, 

Два кольори мої, два кольори: 

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

 

Мене водило в безвісті життя, 

Та я вертався на свої пороги. 

Переплелись, як мамине шиття, 

Мої сумні і радісні дороги.

 

Мені війнула в очі сивина, 

Та я нічого не везу додому, 

Лиш згорточок старого полотна 

І вишите моє життя на ньому.

 

Тема: синівська вдячність за силу материнської любові, заповітом вишитій на сорочці-оберезі для захисту на непростій життєвій дорозі.

Головна думка: «мене водило в безвісті життя, та я вертався на свої пороги» (уславлення материнської любові та заклик не забувати про своє коріння, батьків).

 

Художні засоби.

Епітети: незнаними шляхами, червоними і чорними нитками, сумні і радісні дороги, старого полотна, вишите життя.

Уособлення: «мене водило в безвісті життя», «війнула в очі сивина», «переплелись …дороги».

Метафора: «піти у світ», «червоне — то любов, а чорне — то журба».

Повтори (рефрен): «два кольори мої, два кольори».

Повтори (тавтологія): «оба».  

Порівняння: «переплелись, як мамине шиття, мої … дороги».

Протиставлення (антитеза): «сумні і радісні дороги».

Зменшуваний суфікс: «згорточок». 

 

Кількість строф: чотири.

Віршований розмір: 5-стопний ямб з пірихієм.

Рими: навесні – мені, шляхами – нитками, оба – журба, життя – шиття, пороги – дороги, сивина – полотна, додому – ньому.

 

Образи: піти у світ (розлука з рідними), незнаними шляхами (доля), сорочку мати вишила (захистила оберегом), червоними і чорними нитками (радість і печаль), свої пороги (рідний край), переплелись дороги (життєвий шлях), сивина (життєвий досвід), згорточок старого полотна (благословення матері), вишите моє життя на ньому (синівська вдячність).

 

Поет Дмитро Павличко та композитор Олександр Білаш створили пісню «Два кольори» буквально за півгодини, окрилені вишитими яскраво-червоними трояндами на темному тлі жіночої хустки. 

Вишиванка завжди слугувала символом незламності українського народу, була його оберегом від зла та передавалась від покоління до покоління. 

В орнаменті вишиванки працьовитого українського народу переважали червоно-чорні кольори, що позначали сонце та землю, духовність та матеріальність. Рядок вірша «червоне — то любов, а чорне — то журба» має глибокий символізм.   

   

Загрузка...