Рід літератури: лірика
Жанр: вірш
Вид лірики: інтимна (особиста)
Рік написання: 1964
Мотив (тема): синівська вдячність за силу материнської любові, заповітом вишитій на сорочці-оберезі для захисту на непростій життєвій дорозі.
Провідний мотив: дорога, як осмислення людської долі, зітканої з контрастів.
Головна думка: «мене водило в безвісті життя, та я вертався на свої пороги» (уславлення материнської любові та заклик не забувати про своє коріння, батьків).
Ліричний герой – посивіла уже людина, за ментальністю українець, який повертається до своїх джерел.
Образ вишитої сорочки – оберіг від зла, часточка материнської душі, спогади про рідне, зв'язок людини з батьківщиною є внутрішнім стрижнем твору.
Художні засоби.
Епітети: «незнаними шляхами», «червоними і чорними нитками», «сумні і радісні дороги», «старого полотна», «вишите життя».
Уособлення: «мене водило в безвісті життя», «війнула в очі сивина», «переплелись …дороги».
Метафора: «піти у світ», «червоне — то любов, а чорне — то журба».
Повтори (рефрен): «два кольори мої, два кольори».
Повтори (тавтологія): «оба», «два кольори».
Порівняння: «переплелись, як мамине шиття, мої … дороги».
Протиставлення (антитеза): «сумні і радісні дороги».
Зменшуваний суфікс: «згорточок».
Інверсія: «Мене водило в безвісті життя», «Мені війнула в очі сивина».
Кількість строф: чотири.
Вид строфи: катрен.
Віршовий розмір: 5-стопний ямб
|
Як |
я |
ма |
лим |
зби |
рав |
ся |
на |
ве |
сні |
|
|U—|U—|U—|U—|U—| |
|
пі |
ти |
у |
світ |
не |
зна |
ни |
ми |
шля |
ха |
ми |
|U—|U—|U—|U—|U—|U |
|
со |
ро |
чку |
ма |
ти |
ви |
ши |
ла |
ме |
ні |
|
|U—|U—|U—|U—|U—| |
|
чер |
во |
ни |
ми |
і |
чор |
ни |
ми |
ни |
тка |
ми |
|U—|U—|U—|U—|U—|U |
Римування: перехресне (АБАБ), де у більшості строф умовно позначили А – чоловіча рима, Б – жіноча.
Рими: навесні – мені, шляхами – нитками, оба – журба, життя – шиття, пороги – дороги, сивина – полотна, додому – ньому.
Композиція вірша
1. Вихідний момент розвитку почуття. У перших двох рядках відчуваються переживання ліричного героя, він покидає рідний дім, ступаючи на життєву дорогу. («Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами»).
Розвиток почуття. Тривогу невідомості має компенсувати благословенні материнська любов і турбота, закарбовані у вишитій сорочці. («Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками»).
2. У другій строфі усі наявні почуття, які переживає ліричний герой, уявно зібрані у два кольори – два контрасти: любов і журбу («Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба»).
3. Складними сумними та радісними життєвими дорогами допомагає крокувати оптимізм зв’язку з рідними порогами, з часточкою маминої душі («Та я вертався на свої пороги»).
4. Кульмінація. Прийшла зрілість – неспішна і задушевна пора життєвих підсумків. («Мені війнула в очі сивина»).
Авторський висновок. Вишита сорочка — український оберіг, батьківський заповіт гідно прожити життя, духовний зв'язок матері зі сином, а людини з Батьківщиною. («І вишите моє життя на ньому»).
Символічні образи: піти у світ (розлука з рідними), незнаними шляхами (доля), сорочку мати вишила (захистила оберегом), червоними і чорними нитками (радість і печаль), свої пороги (рідний край), переплелись дороги (життєвий шлях), сивина (життєвий досвід), згорточок старого полотна (благословення матері), вишите моє життя на ньому (синівська вдячність), безвістей життя (комуністичне майбутнє).
Архетипна колористика: червоне – кров, чорне – чорнозем, українська земля.
Поет Дмитро Павличко та композитор Олександр Білаш створили пісню «Два кольори» буквально за півгодини, окрилені вишитими яскраво-червоними трояндами на темному тлі жіночої хустки.
Вишиванка завжди слугувала символом незламності українського народу, була його оберегом від зла та передавалась від покоління до покоління.
В орнаменті вишиванки працьовитого українського народу переважали червоно-чорні кольори, що позначали сонце та землю, духовність та матеріальність. Рядок вірша «червоне — то любов, а чорне — то журба» має глибокий символізм.