Загрузка...

Тема: розповідь про дочку лісника Улянку та лісові таємниці, які відкривала їй природа по дорозі зі школи до свого дому.

Головна думка: заклик бути захисниками лісу.

 

Цитатна характеристика Улянки.

Школярка

«На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти».

«Дівчинка несла книжки й зошити, перев'язані навхрест мотузком».

«Вона поверталася додому зі школи».

Портрет

«На ній були картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева».

«Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь».

«Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. Хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї вибилася хмарка льняного волосся, білого й легкого, як пух, — дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. І тепер дівчинка стала дивно схожою на кульбабу».

Товариська

«В школі її подружки так і кликали завжди: Улянка-кульбабка».

Задумлива, замилування і радість переплелися зі занепокоєнням та смутком. 

«Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками».

«А дівчинка довго ще стояла біля трухлявого пенька в полоні допитливих розбурканих думок».

«Як же хороше засвітилися очі в дівчинки, як глибоко вдихнула вона осіннє терпке повітря!»

«Ні, засмучена сидить дівчинка-школярка».

Спостережлива

«Улянка повільно глянула навколо й наче вперше помітила, що ліс її любий уже прибрався в нову чарівну одежу».

«Прислухалась Улянка».

Любить розмовляти з природою

«Здрастуйте, сестри-берізки, вас не впізнати сьогодні. Чи ви це, мої білокорі? Ой леле, не чують привіту, свічками золотими палахкотять»

Хвилюється переживає за батька

«Як, мабуть, холодно татусеві на фронті осінніми ранками, темними ночами»

Мрійлива, фантазерка

«Тільки струмок у тиші дзюрчить, і коли ось так заплющити очі, ще й долонями їх затулити, то здається, що вийшла з гущавини дівчинка-березянка, донька старої берези, така собі босоніжка, у вінку з жовтого листя, личко біле з кори березової, а на шиї намисто з тридцяти трьох прозорих скляних дзвіночків».

«Як же всі вони довідалися, — думала дівчинка, — про цей пеньок край просіки? Яким лісовим гадючим телефоном змовилися між собою?»

Намагається зрозуміти мову тварин

«Довго б отак сидіти із заплющеними очима та слухати, коли ж це дві сороки прилетіли й застрекотали на дубі: «Чи скор-ро, стар-ра, бур-рю стріч-чати? Чи скор-ро, стар-ра?» А друга: «Не стар-ра я, сестр-ро-сестр-ра! Не стар-ра!»

Жолудь зірвався, застукав по гілках, сердито забубонів: «Буду бити вас обох, білобокі! Буду бити вас обох, білобокі!»

Любить природу, захоплена її  красою.

«Ось ти яка, осінь у лісі!»

 «Як же хороше засвітилися очі в дівчинки, як глибоко вдихнула вона осіннє терпке повітря».

Безстрашна, цікавість перемагає

«Але школярка не втекла. Вона стояла, мов укопана, спостерігаючи, як вужаки один по одному, іноді сплітаючись, повільно зникали в норі під пеньком»

 

Художні засоби опису дівчинки.

Порівняння: «біла хустинка, як терен-цвіт», «очі…, блимають, як світлячки», «підборіддя схоже було на яблуко», «ніс скидався на жовту лісову грушку», «йшла…, наче пливла над стежкою», «руки … шершаві, як дубова кора», «хмарка …волосся, білого й легкого, як пух», «дівчинка стала дивно схожою на кульбабу».

Епітети: «картата кофтина», «синя спідниця», «біла хустинка», «чорні брови», «засмагле обличчя», «світлі очі», «ніжне підборіддя», «жовту грушку», «легким безшумним кроком», «руки шершаві», «льняного волосся».

Пестливі слова: «новенька кофтина», «кирпатенький ніс», «самісінькій верхівці».

 

 

Звукопис: «капає...віск».

Звуконаслідування: «кап, кап, кап».

Діалект (застаріле слово): лаврик (равлик). 

Авторський неологізм (нове слово): березянка.

Уособлення: ракша милується відбитком у ясному плесі; яри підповзають до пшеничних ланів; стежка повернула праворуч; видзвонює вода; дзвіночки разом обізвались; жолудь сердито бубонів.

 

Обґрунтування органічного зв'язку дочки лісника з лісом (які очі, на що схожі личко, ніс дівчинки, із чим порівнюються хустинка, волосся, руки) 

   На мою думку, автор показує органічний зв'язок дівчинки з природою.

   Її зовнішність порівнює з ознаками, узятими від природи: «світлі очі … блимають, як світлячки»; «біла хустинка, як терен-світ»; «кругле ніжне підборіддя схоже … на яблуко», ніс – «на жовту лісову грушку», руки «шершаві, як дубова кора», «хмарка льняного волосся». Насамкінець додає, що дівчинка була «дивно схожою на кульбабку».  

  Навіть рухалась «безшумним кроком, наче пливла над стежкою», хочеться додати легким вітерцем.

 

Авторське ставлення до героїні твору. 

 

На мою думку, автор симпатизує дівчинці Улянці. В описі дівчинки використовує багато порівнянь з природою, епітети, пестливі слова. Захоплюється її ставленням до лісу, подаючи почуття через розмову дівчинки з деревами, розуміння мови птахів.  Вигадливий танець березнянки підкреслює багату творчу уяву дівчинки, що черпається від природи.

 

 

План.

 

Загрузка...