Читаючи віршовану оповідь «Ярослав Мудрий», поринаєш у сиву давнину, коли жив та творив князь.

       На Ярослава чекало багато справ , адже «все зруйноване було, бідувало бідне місто, бідувало і село». У народі його нарекли мудрим за його благородні наміри і здобутки, бо «небавом Україна зацвіла , як пишний сад». Ми бачимо князя великим державним мужем, який зміцнив торгові стосунки з іншими державами: греками, німцями, італійцями, чехами.  Його поважали інші правителі та вважали за велику честь відвідати його пишний двір: «до палат ішли невпинно чужоземні посланці». Він зайнявся розбудовою держави, влади, устрою, судів. Як гриби після дощу, ростуть чудові храми. Князь сам дуже любив читати, писали багато книг, відкривались недільні школи для дітей.

      Ярослав не любив воювати, був миролюбним, бо війни завжди несуть розруху та лихо.  Проте це не заважало йому мужньо боронити свою землю від ворогів: «бивсь хоробро в поєдинку».

      Дуже любив князь своїх синів, заповідав жити в згоді, не сваритись,  добре правити після нього, примножувати його здобутки.

      Народ назвав Ярослава мудрим, а співець Боян залишив нащадкам «вінок безсмертний із пісень», де описав славне життя князя.