Тарас Шевченко – це великий син мого народу, тому було дуже цікаво читати про цю славетну людину.

    Мене вразила сумна доля бідних людей в ті часи, «знедолених двома неволями. Одна неволя панська, друга – царська». Батьки змушені були цілий день тяжко працювати на пана, дітей доглядали трохи старші за них брати та сестри. Дуже сумно було дізнатися, що кріпаки не мали волі, вони могли робити тільки те, що їм дозволяли пани.

    Посадить старша сестричка Катря маленького Тараса серед бур’яну, а сама біжить бавитись з подругами. Бо сама на той час була ще малою. Не розповідала йому цікавих казок, як мама мені. «Тільки зіп’явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування». Усі зайняті роботами, «а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи одкриті». І знову навколо тільки бур’яни. Багата творча уява виручала самотність хлопця. Важко було повірити, що багато дітей ніколи не  могли бути школярами. Мене дуже засмутило, коли Тарас загубився, бо Катря не дуже добре доглядала за хлопцем, часто залишала його самого. Мабуть, довго шукав би дорогу додому, коли б не допомога чумаків.

    Тарас був дуже талановитим. Наполегливим. Попри тяжке дитинство, намагався досягти чогось більшого, ніж інші кріпаки. Тому йому це вдалося. Навіть у розмові сусідів відчувалася надія та віра в успіхи Тараса.