БАБУНИН ДОЩ
Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його? Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов'яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…
1981
Тема твору: бачення дощу очима дитини, котрій казка допомагає перебороти страх.
Ідея твору: оспівування казковості та неповторності звичайного дощу, заклик вірити у добро, пізнавати народну мудрість.
Основна думка: бачити в звичайних буденних краєвидах чарівну казку.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш
Тематика: пейзажна лірика.
Художні засоби.
Епітети: «стежка стежкояблуката», «темним садом», «посріблене сідло».
Метафора: «з котяри - іскри», «з м'яти — чамрота!», «мокро дихає», «попискують пташата в його вусі», «в бороді дрімають їжаки».
Персоніфікація: «пускає бульби … хата».
Оклики: «З котяри — іскри!», «З м'яти — чамрота!», «Іде хтось темним садом — заховайсь!».
Риторичні запитання: «Як звуть його?», «Чи взагалі він звавсь?», «Хто він такий в залатанім кожусі, в кожусі, а хапає дрижаки?», «Де ж кінь його?», «Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..».
Порівняння: «Рука — крило, друга рука — весло».
Протиставлення (антитеза): «У півобличчя день, а півобличчя з ночі».
Анафора (єдинопочаток):
«Іде хтось темним садом — заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною»;
«Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть».
Авторські новотвори (неологізми, що не прижились): стежкояблуката, бульбохата.
Кількість строф – сім.
Вид строфи: чотиривірш (катрен).
Віршований розмір: чотиристопний ямб: чотиристопний - у рядку повних чотири стопи, закономірність – ненаголошений склад чергується з наголошеним (U_).
Хто | він |та |кий | в за|ла | та |нім | ко|жу |сі,
В ко |жу |сі, |а | ха |па | є | дри |жа |ки?..
По |пис |ку |ють | пта |ша |та | в йо|го | ву |сі,
І в | бо |ро |ді | дрі |ма |ють| ї |жа |ки.
Схема ненаголошених (U) й наголошених (__) складів, стоп (/).
U_ /U_ /U_/ UU / U_/U
U_ /UU /U_/ UU / U_/
U_ /UU /U_/ U_ / U_/U
U_ /UU /U_/ UU / U_/
Рими: цяпота – чамрота, стежкояблуката – хата, заховайсь – звавсь, стіною – губою, кожусі – вусі, дрижаки – їжаки, вевче – з ночі, весло – сідло, знаю – чекає, носив – сил, років – ненароком, тисячоліть – стоїть, бульбохати – сказати, переступив – степи.
Римування:
АБАБ - перехресне
Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата...
Римування АББА – кільцеве.
Іде хтось темним садом — заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою.
Як звуть його? Чи взагалі він звавсь?
Зорові образи: дощ, стежка, яблука, м'ята, іскра, бульби, хата, поріг, сад, стіна, губа, кожух, пташки, їжаки, крило, рука, весло, сідло, кінь, торба.
Слухові образи: дихає, попискують пташата, почалапав.
Образи кольору: стежка стежкояблуката, темний сад, посріблене сідло.
Образ дощу: хтось такий у кожусі, у його вусі попискують пташата (дощовий шум), в бороді дрімають їжаки (колюче січе краплями), одне — сов'яче око, друге — вовче (довгожданий влітку й сердитий восени, лагідний навесні й нежданий взимку),рука — крило (падає з неба), друга рука — весло (мокрі ріки навкруги), півобличчя день (денний та ранковий), а півобличчя з ночі (нічний та вечірній), у торбі кінь (мчить над просторами), на голові посріблене сідло (переповнений срібними краплинами, які падають на землю).
Будь уважним до слова.
Цяпота — тут: від слова капати (цяпати).
Чамрота — дуже задушливий, сильний запах, від якого чамріють.