Продовження від імені дітей.

      Ще довго за нами лунали слова дядька, та ми не хотіли нічого чути. Нас переповнював розпач. Ми спішили додому. Треба було розказати батькам чим займається дядько. 

   Батько вислухав нас і скрушно помахав головою. Він знав, що дядько Шпичак не гребує браконьєрством, але вбивати тварин заповідника – то вже занадто. Це так просто не минеться. Лося почнуть шукати. Брехня рано чи пізно вилізе назовні, тоді, мабуть, штрафу не минути. Та особливо батька засмутило те, що пережили ми, його діти. Один смертельний постріл перекреслив життя і надзвичайний порятунок лося.     

   Коли увечері зайшов дядько, усі з осудом дивилися на нього. І ті вісім недоброзичливих очей рідних людей, мабуть, уперше зачепили  дядька.  Він дав нам тверде слово більше не вбивати тварин.  

 

***

 

Продовження від імені дітей.

   Ми спішили до найріднішої людини. Позаду ще довго лунали крики дядька. Згодом усе затихло, тільки поскрипував сніг під ногами. 

    Без хмизу, зі сльозами на очах зустріли маму. Вона уважно вислухала нашу збентежену розмову. Запевнила, що тварину заповідника будуть шукати, тоді неодмінно накажуть дядька. Адже на селі відомо, що він займається браконьєрством. 

    Коли прийшов батько, він теж долучився до цієї важливої теми. Його дуже засмутило те, що ми стали свідками убивства беззахисної тварини. Батьки не раз казали дядькові покинути цю брудну справу, та він не слухав, а тільки підсміхався. Тепер у нас зажевріла надія, що заслужене покарання дядька Шпичака стане справжнім порятунком для тварин лісу.   

 

 

***

     Діти мчали чимдуж до заповідника. Тільки б устигнути. Покликати дядька Степана. Він найкращий ветеринар, тому обов'язково врятує бідолашну тварину. 

     Шпичак відстав. Повернувся і швидко подався геть із лісу, поки ще ніхто інший не бачив його біля великої лежачої  тварини. « І навіщо треба було стріляти у того лося?» - тривожно повторював сам собі. Ні, йому зовсім не дошкуляла совість. Він боявся тільки відповідальності за те, що убив тварину зі заповідника. 

   Від пронизливого холоду тварина прийшла до тями, та біль не давав піднятися. До лося хлопці поверталися з ветеринаром та підмогою. Великий житель заповідника  був спокійним. Впізнав людей, що опікувалися ним, і не пручався. 

     Добре, що рана не була смертельною. Та й лось був сильним і  життєлюбним. У зоопарку хлопцям дозволили відвідувати тварину. Лось вдячним поглядом зустрічав своїх рятівників.

    Дорослі полагодили довкола паркан. Тепер ніхто не зможе скривдити тварин зі заповідника.