Тема твору: зображення неймовірної дружби Сашка зі сліпим вовком Сіроманцем.
Ідея твору: уславлення дружби хлопчика і вовка, як приклад гармонії людини і природи, гарного ставлення до тварин.
Мета твору: друзі пізнаються в біді, люди відповідальні за тих, кого приручили.
Проблематика твору: любити та дбати про тварин, допомагати немічним, цінувати дружбу, відстоювати свою правоту.
Композиція твору.
Твір можна поділити на три частини.
Перша частина. Сашко знайомиться зі Сіроманцем.
Експозиція: спомин вовка.
Зав'язка: пригода на озері.
Розвиток дії: прилітають мисливці з області, перша знайомство Сашка зі сліпим старим вовком, переслідування Сіроманця.
Кульмінація: Чепіжний упіймав вовка.
Розв'язка: Сашко визволяє друга, вовк біжить у степ.
Друга частина. Сіроманець серед льотчиків.
Експозиція: Сіроманець сховався на полігоні, прийшла зима з холодом і голодом.
Зав'язка: льотчики знаходять вовка.
Розвиток дії: життя тварини серед людей, новий приятель Андрійко.
Кульмінація: пошуки Андрія, Сіроманець допомагає хлопчикові.
Розв'язка: льотчики знаходять дитину, знову весна, туга вовка за Сашком.
Третя частина. Подорож до очної клініки.
Експозиція: Сіроманець повертається.
Зав'язка: Сашко задумав вилікувати зір Сіроманцеві.
Розвиток дії: довга подорож до Одеської клініки по зору.
Кульмінація: у місті собача зграя накинулась на вовка, просипається вовчий інстинкт.
Розв'язка: Сашко приїхав додому сам. У степу вовк не може забути слова, почуті в кузні від хлопця.
Жанр твору: повість (прозовий твір; значний обсяг твору включає декілька великих частин); зображено багато подій: наприклад, зустріч вовка з Чепіжним на озері, перша зустріч Сашка зі Сіроманцем, визволення вовка, Сіроманець серед льотчиків, подорож до лікарні; діють багато персонажів, наприклад, Сашко, Чепіжний, батьки хлопчика, учителька, Галя Грушецька; усі події відбуваються тривалий час).
Короткий виклад твору.
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця, проснувся його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.
Тематика твору: щира дружба робить чудеса.
Носії добра – Сашко, Сіроманець, льотчики, Андрійко, Галя Грушецька, батьки хлопчика.
Носії зла – Чепіжний, Побігайло, Шевчук.
Повість вчить дружити, допомагати слабшим, відстоювати свою думку, бути самостійним та відповідальним.
Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – вовк Сіроманець.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – Сашко, Галя, батьки Сашка, Чепіжний та інші мисливці, льотчики, Андрійко, Галя Грушецка, учителька.
Образ Сашка.
| Правдивий, розсудливий |
Так він живий, мамо, і йому треба жити. А потім — на те він і вовк: не буде ж він їсти манну кашу, як я, і ніхто не пече йому і не варить. Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Завертаймо в лісосмугу. Подамося горою. Яри і вибалки для нас закриті. Це тобі не зима... |
| Кмітливий, спритний, винахідливий, моторний |
Лізти не давали татові валянки, чіплялись за гілки, не згинались у колінах. Тоді Сашко махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг, поліз босий. Сашко підняв драбину, приставив її до стіни і поліз у діру. Виліз на дах, обережно відштовхнув драбину назад у кузню, заклав дірку інтернітом, — все як і було, — спустився берестом на землю. Швидко витрус з валянок сніг, взувся, накинув кожушину і побіг, як міг, крізь білу снігову глибінь додому... |
| Стривожений | «Тепер пропав Сіроманець!» — подумав Сашко, і йому і стало сумно |
| Не розуміє людей, котрі убивають тварин, тонко відчуває несправедливість |
По Сіроманця прилетіли! А це ж то нечесно — він один, а їх онде скільки! Раз він не колгоспівський, то чий же він, і що, його треба, виходить, убивати? |
| Шанує, довіряє, шукає підтримки в батьків |
Аж з області. Може б, ти зараз сходив до них та що сказав? Він не колгоспівський, і тато за нього не відповідає. Потроху-потроху я підготую батька, щоб ти перейшов жити до нас додому. Треба порадитися з татом: як тато скаже, так і буде. |
| Сміливий | Чого це я стану його боятися? Піду гляну |
| Любить тварин, співчутливий до них, великодушний, чуйний, розмовляє з ними, як з людьми |
Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти. Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом. Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш? Ти що, вовчику, не бачиш, ти сліпий? — Сашко провів рукою по очах Сіроманця — той не змигнув. Сашко обійняв обома руками вовка за шию. — А ти думав як? Ти думав, що тобі кінець, Сіроманчику, ну скажи, думав? Не кінець, давай сюди лапи! Прощай! — Сашко ще раз обійняв Сіроманця, той лизнув Сашкові руку, щоку... |
| Переляканий, побачивши вперше Сіроманця | Перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев'янів. |
| Уміє перебороти страх, довірливий | Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця. |
| Дружелюбний, вірний у дружбі | Як будеш живий, не забувай мене, я тебе ніколи не забуду. |
| Витривалий, наполегливий, допомагає тварині, здатний на самопожертву |
Сашко задихався і заморився — більше години вони бігли з Сіроманцем лісом до глинищ. Будемо бігти, доки не впадемо,— говорив Сашко Сіроманцеві.— А як упадем, отоді вже будемо лежати. |
| Хазяйновитий, працьовитий, піклується для друга |
Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам. Тепло і тихо, і на голову не буде капати. Сашко позривав з Сіроманця реп'яхи, алюмінієвим гребінцем розчесав боки, шию, голову, одягнув намордник. Собі ж до коліна приклав галстук, розгладив, пов'язав. |
| Мрійник, фантазер |
На харчі я тобі зароблю, сяду на все літо на трактор — от тобі і харчі, ще й лишиться! Вночі йому снилися айсберги: вони пропливали в синьому океані біля Сашкової хати, повз голу грушу, і Сашко сумно дивився на них із вікна. Заплющив очі: в синьому океані біля Сашкової хати повз голу грушу пропливали білі айсберги. На одному під пролітаючими птицями сидів вовк і махав на прощання Сашкові лапою. |
| Рішучий, самостійний, безстрашний, сміливий | Сашко прямував до кузні. Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу. |
| Намагається довести Чепіжному, що він помиляється на рахунок Сіроманця | Сьогодні наша районна, не бачили? Нате, прочитайте ось. |
| Надіється на зустріч з вовком | Втік! Втік! Тепер він прийде до мене неодмінно! |
| Обережний, спостережливий | Коли ж попереду чи позаду них з'являлась якась машина чи трактор — ховатися було де: соняшники, пшениці, лісосмуги. Як їхало щось далеченько, то не ховалися й зовсім: мало що, хлопчик біжить з собакою, що ж тут такого? |
| Розпачливий, сумує, бо загубив Сіроманця | Сашко кинувся в бузок, вискочив на вулицю, в один провулок, в другий провулок, покликав Сіроманця над глиняним урвищем понад морем — сів і заплакав... |
| Наполегливий, старанний | Сашко здавав екзамени. Вставав раненько, йшов купатися, приходив, сідав за підручники, потім одягав нові штани, білу сорочку, галстук, йшов до школи, здавав екзамен |
Образ вовка Сіроманця.
| Портрет | Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. |
| Досвідчений звір | Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. |
| Старий | Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі |
| Втратив зір |
Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. |
| Мав гострий нюх |
Один лише нюх водив його по світу, Сіроманець здув прилиплий до носа листок, встав і пішов на кінський той запах. |
| Сумує за родиною, колишнім життям | Снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю |
| Міцний, сильний, прудкий |
Вовк звівся на лапи. Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку. Сіроманець збив його своїми старими грудьми назад, у воду... |
| Відчуває добрих людей |
Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно. |
| Любить лоскоти | Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!» |
| Вірний, любив зустрічати людей |
Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру. Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі. Вовк, зачувши «газони» ще за горбами, мчав їм назустріч. |
| Уміє пристосуватися до нових умов | За кілька днів Сіроманець вивчив їхній графік, достоту залазив в якусь воронку, коли літаки були ще далеко, і там спокійно перечікував смертоносний тайфун з вогню і сталі. |
| Від холоду та голоду охляв | Сіроманець зрадів, але на лапи зіпнутися не міг, безсилі лапи вже не носили його. Він ліг на спину і покотився з горба покотом. |
| Винахідливий, життєлюбний | Вовк лежав мертвий. Ворон подивився на сніги, на біле небо, підняв крило, друге і вискочив вовкові на спину: вовчий хвіст порішив ворона одним махом... Вперше за багато днів вовк водночас поснідав, пообідав, ще й повечеряв... |
| Щирий рятівник, допомагає людям |
Вовк тяг Андрійка за комір. Знесилений вовк ліг на спину, лизнув того снігу з вітром. Підбігли льотчики і побачили Сіроманця. На його спині лежав Андрійко. …Мирно живе в частині, возить дітей на санях... |
| Тужить за своїм рятівником Сашком |
Щось бентежило його вовчу душу, кликало її на ноги. «А ти думав як, Сіроманчику, це вже нам з тобою кінець? Ну, скажи, думав?» — не покидав його голос Сашка... |
| Потерпає від жари в дорозі до Одеси | Сіроманець висолопив язика і поклав собі на плече. |
| Не втратив вовчий інстинкт | Сіроманця обступило в бузку все собаконаселення району, він відступив до ракушнякової стіни паркану, далі вже було нікуди, а воно лізло, його було багато, тоді Сіроманець перекусив намордник і став хапати їх за загривки і викидати на черепицю. |
| Втомився, втратив надію, думав, що нікому не потрібний | Найдовше стояв Сіроманець перед будинком Чепіжного, але й Чепіжного, на його превеликий жаль, не було на цей раз удома: косив горох. На цей раз Чепіжний укохкав би Сіроманця, який прийшов помирати сам... |
Образ мисливця Чепіжного
| Убиває тварин, копає ями на них. |
«Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!». Сам дядько Василь премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив. До вечора яма була викопана. Чепіжний прикрив її тоненьким пруттям, зверху притрусив сухою травою. |
| Жорстокий до тварин | Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі. |
| Перестрашений на озері | «На, на, все, що хочеш, на!» — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. |
| Фантазер, уміє прибрехати | А він сідає на березі, обмотується хвостом і починає, ви вірите, співати «Закувала та сива зозуля»... |
| Любить випити | Правда, я зранку добряче випив, та як і не вип'єш після такого потопу? |
| Люто ненавидить Сіроманця | Дядька Чепіжного Сіроманець не любить. Дядько Чепіжний на нього ями копає по лісосмугах |
| Злопам'ятний |
Я своє дарувати «за так» не звик! Війна триватиме,— похмуро прокричав Чепіжний. |
| Дуже боїться вовка, не вірить, що Сашко міг відв'язати Сіроманця | Ну да...— засміявся Чепіжний. — Сіроманець перекусив би тебе, як сірника! Отак: тільки хрусь! — Чепіжний навіть показав, як би перекусив його Сіроманець. |
Образ батька Сашка
| Уміє заспокоїти, розсудливий |
Та не знайдуть вони Сіроманця, синочку. Сіроманець найхитріший вовк у світі, — сказав тато. Доки вони там гомонять у конторі, Сіроманець накивав п'ятами — не то вертольотом, ракетою його не доженеш. Іди, сину, до школи, бо спізнишся. |
| обіймає високу посаду в селі | Як то що? — здивувався Сашко.— Татко — голова колгоспу! |
| Відстоює справедливість | Ви б, Василю Дмитровичу, краще подумали, що нам робити з дикими кабанами! Розплодилося їх, як не знати чого, картоплю в полях риють, а що з кукурудзою вони роблять? А лосі сосняки нівечать! А вашому Товариству очі муляє Сіроманець! |