...

Тема твору: син бідного брата шукає правди у світі. 

Ідея твору:  уславлення перемоги правди та засудження кривди.

Мета твору: утвердження перемоги правди над кривдою.

Проблематика твору: розрізняти правду й кривду, перемога правди над кривдою, людей, які живуть по правді, чекає заслужена нагорода.

 

Композиція твору.

Експозиція: жили два брати.

Зав'язка: спір бідного небожа зі своїм багатим дядьком, як краще жити: правдою чи неправдою.

Розвиток дії: перехожі вказують на кривду, юнак втрачає останнє майно. 

Кульмінація: зневірений парубок іде в ліс, ховається на дереві від чортів.  

Розв'язка: юнак підслуховує розмову чортів, допомагає людям і стає багатим.

 

Рід літератури: епос.

Жанр твору: народна казка.

Ознаки казки.

Казковий початок: «Жили колись-то…». 

Слова-повтори: «ідуть, ідуть», «бився, бився», «дивився - дивився», «все, все», «сумував, сумував».

Казкові слова: чорти.

Магічні числа: питали у перехожих про правду та кривду три рази, збігаються три чорти, тридцять і сорок верст, узяв для допомоги шість чоловік та три підводи, бабуся воду несла за тридцять верств, дочка короля днів за три і зовсім одужала.

Правда перемогла кривду, добро перемагає зло.

 

Короткий виклад твору.

    Жили колись-то два брати: один багатий, а другий дуже бідний, що скоро помер. Зостався у нього бідний син. Запитав якось парубок у багатого дядька, як краще жити: правдою, чи неправдою. Дядько відповів, що всюди тепер кривда. Не повірив йому бідний небіж. Багатий дядько запропонував, щоб спір вирішили три перехожих: «Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені». Усі три перехожі (чоловік, пан, піп) згодились, що при кривді треба жити неправдою. 

   Бідний небіж віддав дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс. Поки вибирав гілку, вовк прибіг. Від страху небіж виліз на дерево.

     Коли прибігають три чорти, згодом їх ватаг, котрий запитав слуг про їхні справи.

— Е... я такого наробив…У такім-то селі, у пана … довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як. скажений: багато їх буде у нас. Там посеред яру, в лісі, росте три дерева. Хто ті три дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.

— Е... я такого наробив, що багато буде у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, …носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей! Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред города,— буде вода на весь город.

— Е... я такого наробив, що хай там хоч що роблять — нічого не подіють! У такім-то королівстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лічать, нічого не подіють, буде наша. Хто відрубає глухого угла та підкурить — така буде, як і перше.

    А небіж почув розмови. Як уже розлетілись чортяки, він вирішив піти перевірити чи почуте є правдою.

    Попросив правдивий чоловік у пана шість чоловіка та три підводи для допомоги і загатив греблю. Пішов до спраглого міста і дав людям воду. Вилікував доньку короля, а після його смерті бідний небіж сам став королем.

   Якось приїжджає в його королівство багатий купець. Небіж одразу впізнав дядька.

   Коли купець збирався додому, запросив його король і признався, що він його небіж. Усе розказав і додав: «Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!». 

    Отримавши багато подарунків, повернувся дядько додому, а там його стала мучити заздрість: чого й він не король.  Сумував, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві».

     Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.

 

Тематика твору: правда перемогла кривду. 

Носії добра – небіж, король, бабуся. 

Носії зла – чорти, дядько.

 

Казка вчить жити по-правді, не заздрити іншим, не впадати у розпуку. 

Головний персонаж  – небіж 

Другорядні персонажі  – дядько, чоловік, пан, піп, бабуся, чорти, король.

 

План.

 

Образ небожа.

Бідно жив

Зостався у нього син, і він жив теж бідно.

Віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний.

Тяжко прийшлось йому жити

Допитливий Як лучче жити: правдою чи неправдою?
Правдивий, слова не розходяться з ділом 

Ні, дядечку! Є правда — правдою лучче жити.

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.

Зневірений, впав у відчай ...та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс
Кмітливий, спритний, переляканий Не помітив, як вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а обривочка й забув
Везучий Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг
Робить добрі справи, бажає добра іншим, доброзичливий, наполегливий, співчутливий

Може, це й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю.

Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води у вас довіку.

Поїду ще в те королівство, де королева дочка нездорова,— може, вилікую її.

За добрі справи отримує нагороду від людей

Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.

Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька.

За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

Вміє прощати, не злопам'ятний, милосердний

Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати.

Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром.

Щирий, бажає добра дядькові, відкритий, чесний

Тут король і признався, що він його небіж — той, що безвісти пропав.

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все...

Щедрий, безкорисливий А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові
Хоче, щоб інші жили правдою А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.

 

Образ дядька.

Багатий, заможно живе, став купцем

Жили колись-то два брати: один багатий

Приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві.

Жадний, до нитки оббирає небожа, черствий, немилосердний Нічого робити небожеві: віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний
Цікавий Як же це сталось?
Заздрісний, недоброзичливий, невдоволений Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король
Сумує від заздрості, не є моральним Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві».
Недоброго дядька зразу відчули чорти

Але цьому не так прилучилося — де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.

 

 

Казка «ПРО ПРАВДУ ТА КРИВДУ».  СЛУХАТИ КАЗКУ

    Жили колись-то два брати: один багатий, а другий такий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він живе теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

— А що, дядьку, як лучче тепер жити: чи правдою, чи неправдою?

— Е-е-е-!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

— Ні, дядьку! Є правда — правдою лучче жити.

— Давай спорити.

— Ходім на суд.

— Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давай підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо: як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаємо до трьох раз.

— Ну, добре.

     І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть, зустрічається їм чоловік — з заробітків, чи що, йшов.

— Здоров, чоловіче добрий!

— Здорові!

— Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Ну, оце раз моя правда! — каже дядько.

    А небіж і зажурився, що йому прийдеться віддавати всю худобу дядькові. Ідуть, ідуть — зустрічається їм пан. А небіж і каже:

— Ну, запитаємо ж сього пана: сей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.

— Ну, добре.

    От порівнялися з паном і питають його:

— Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки лучче жити: чи правдою, чи кривдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер знайшли правду? Нема її ні по судах і ніде в світі; лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Ось вже і вдруге моя правда! — сказав радісно дядько. Небіж ще дужче зажурився. Ідуть, ідуть — зустрічається їм піп.

    Небіж і каже;

— Ну, поспитаймося ж попа, сей уже правду скаже — на те він і духовний. Сей як уже скаже, то так і буде.

— Ну, добре!

    Як порівнялися з попом, питають його:

— Скажіть, панотче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Ось вже і втретє моя правда! — сказав радісно дядько.

    Нічого робити небожеві: віддав дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс. Пішов та й дивиться на дерево — вибирає гілку, на якій би то повіситись. «Ото,— думає собі,— добра гілка — кріпка, а на оту сісти та, зачепившись, і повиснути б».

    Він так задивився на дерево, що й не помітив, як вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а обривочка й забув. Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг. І питає він своїх слуг:

— Ти що сьогодні наробив?

— Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять — не справлять.  У такім-то селі, у пана, я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як. скажений: багато їх буде у нас.

— Добре ж ти зробив, та ще не так.

— А як же?

— Там посеред яру, в лісі, росте три дерева. Хто ті три дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.

— О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се так треба зробити!

— Ну, а ти ж що зробив? — питає він другого.

— Е... я такого наробив, що багато буде у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, так що тепер там ні каплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

— Добре ти зробив, та ще не так,— каже ватаг.

— А як же?

— Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред города,— буде вода на весь город.

— О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба се робити!

— Ну, а ти ж що зробив? — питає він третього.

— Е... я такого наробив, що хай там хоч що роблять — нічого не подіють! У такім-то королівстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лічать, нічого не подіють, буде наша.

— Добре ти зробив, та ще не так.

— А як же?

— Хто відрубає глухого угла та підкурить — така буде, як і перше.

— Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се треба зробити!

    А чоловік сидить собі на дереві та й чує усе, що чортяки балакають. Як уже розлетілись чортяки, чоловік той і думає: «Може, се й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю». Пішов. Приходить до греблі, а там пан б'є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. 

    Приходить до нього цей правдивий чоловік й каже:

— Е-е, пане! Б'єте ви людей, та ніякого з сього діла не буде. А що дасте мені — я вгачу?

— Дам я тобі сто карбованців, і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером (а там і коні панові стояли).

— Дайте ж мені людей шість чоловіка та три підводи.

— Візьми.

     Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й положили їх навхрест на греблі — так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.

    Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі.

— Що це ти, бабусю, несеш?

— Воду, синочку.

— Дай же й мені напитись.

— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води.

— Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку.

    Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка нездорова — може, вилікую її».

    Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:

— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив.

— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно!

— Отже, скажіть королеві.

    Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:

— Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.

    Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше.

    Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:

— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

    Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець.   Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

— З якого ти королівства?

— З такого-то.

— Із якого города?

— З такого-то.

— Як прозиваєшся?

— Так-то.

    Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав.

— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою; отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили!

— Як же се сталось?

     Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:

— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.

    Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король.  Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві».

     Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.

 

...