І[з] короми[с]лом по воду

аж до моря [з']ірка ходить.

Коли [з']ірка йде по воду —

ве[c]ело [c]мієть[c']я,

коли [з']ірка йде [з] водою —

[c]рібло [з] відер ллєть[c']я.

[C]рібна [з']ірка йде [з] водою,

[c]рібні в [з']ірки руки,

ллєть[c']я чи[c]те [c]рібло [з] відер

на лі[c]и та луки.

Ллєть[c']я чи[c]те [c]рібло [з] відер

на маки й калину,

на заквітчану у мі[c']яць

[c]рібну Україну.

Із коромислом по воду 

аж до моря зірка ходить. 

Коли зірка йде по воду — 

весело сміється, 

коли зірка йде з водою — 

срібло з відер ллється.

Срібна зірка йде з водою, 

срібні в зірки руки, 

ллється чисте срібло з відер 

на ліси та луки. 

Ллється чисте срібло з відер

на маки й калину, 

на заквітчану у місяць 

срібну Україну.

 

    На мою думку, накопиченням деяких звуків у своєму вірші «Зірка» Євген Гуцало досягнув музикального ефекту. 

   По-перше, у строфах для підвищення інтонаційної виразності повторюються приголосні звуки [з] та [з'], [с] та [с']. Такий прийом в літературі називається алітерацією. По-друге, багато слів-повторів з цими звуками: срібло, срібна, срібні, зірка. По-третє, читач відчуває звуковий образ, коли «зірка … весело сміється».