|
І[з] короми[с]лом по воду аж до моря [з']ірка ходить. Коли [з']ірка йде по воду — ве[c]ело [c]мієть[c']я, коли [з']ірка йде [з] водою — [c]рібло [з] відер ллєть[c']я. [C]рібна [з']ірка йде [з] водою, [c]рібні в [з']ірки руки, ллєть[c']я чи[c]те [c]рібло [з] відер на лі[c]и та луки. Ллєть[c']я чи[c]те [c]рібло [з] відер на маки й калину, на заквітчану у мі[c']яць [c]рібну Україну. |
Із коромислом по воду аж до моря зірка ходить. Коли зірка йде по воду — весело сміється, коли зірка йде з водою — срібло з відер ллється. Срібна зірка йде з водою, срібні в зірки руки, ллється чисте срібло з відер на ліси та луки. Ллється чисте срібло з відер на маки й калину, на заквітчану у місяць срібну Україну. |
На мою думку, накопиченням деяких звуків у своєму вірші «Зірка» Євген Гуцало досягнув музикального ефекту.
По-перше, у строфах для підвищення інтонаційної виразності повторюються приголосні звуки [з] та [з'], [с] та [с']. Такий прийом в літературі називається алітерацією. По-друге, багато слів-повторів з цими звуками: срібло, срібна, срібні, зірка. По-третє, читач відчуває звуковий образ, коли «зірка … весело сміється».