Тема: зображення народного уявлення про виникнення сузір’я Зоряний Віз.

Головна думка: «Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина».

Мета: знати минуле – мати майбутнє.

Жанр: міф.

 

Композиція.

Експозиція: трапилась велика посуха, а  в тому краї без води захворіла вдова, котра  мала єдину дочку. 

Зав’язка: дочка десь-то знайшла воду.

Розвиток дії: поверталась з глеком води додому, по дорозі напувала спраглих перехожих.

Кульмінація: глечик з водою, що залишилась, перекинув собака і вода витекла.

Розв'язка: з глека вилетіло сім великих зірок – душі спраглих перехожих, одна маленька – душа собаки, що перекинув глечик, сузір’я Зоряний Віз нагадує землянам про доброту дівчини.

 

Ознаки казки.

Казковий зачин: «колись давно …».

Слова-повтори: геть-чисто; всього-на-всього; ішла вона, ішла.

Магічні числа: сім перехожих, сім зірок.

Добро перемогло зло, бо сузір’я Зоряний Віз – згадка для всіх про доброту дівчини.

 

Ознаки міфу.

Уявлення предків про сузір’я Зоряний Віз, Бог послав дощ – невміння правильно пояснити виникнення природного явища.

 

Цитатна характеристика дівчини.

Добра, турботлива

«Дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду»

Наполеглива, цілеспрямована

«Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла»

Милосердна, співчутлива до спраглих

«Дала йому напитись і тим одволала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого і, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті»

Щира, не думає тільки про себе

«Щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина».

«За її щирість Бог послав дощ на ту краї»

Щедра, готова віддати останнє потребуючим 

«Води залишилось у неї тільки на самому дні»

Терпляча, долає перешкоди, втомлена

«Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі»

 

План.

 

Міф «Про зоряний віз»

   Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилася велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хворіти та мерти.

     У тім краю, де ото трапилася така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка.

     Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла.

      Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого і, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні.

    Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі.

    Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитися та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіло сім великих зірок і восьма маленька, та й поставали на небі.

    Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.