Тема: зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову Діда Мороза, що здійснює бажання і мрії.
Головна думка: «Щоб все мені збулося!».
Ідея : прагнення здійснення бажань на новорічні свята, розуміння, що не можна залишати у себе чужу річ.
Мотив: не можна бути щасливим за чужий рахунок.
Рід літератури: лірика
Вид лірики: філософська (питання вибору своє - чуже)
Композиція вірша.
Експозиція: «Була зима…Дідусь Мороз…загубив підкову».
Зав’язка: «підкову …не просту. А золоту... аж розгубились в небі літаки».
Кульмінація: «А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв».
Розв’язка: «покладу підкову в чемодан…віддам підкову Діду…Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись... І полягали спати».
Художні засоби.
Епітети: зелений, рожевий, фіалковий сніг; сніг легкий і рівний, стояли вперто.
Порівняння: підкову не просту, а золоту; таким, на місяць схожим.
Метафори: ішов сніг; Дід Мороз протрюхикав; серпиком лежала підкова; розгубились в небі літаки;
Персоніфікація: літаки кричали, крильцями дрижали.
Риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
Повтори (тавтологія): «день при дні», «пада, пада, пада»
Гіпербола: «сімсот роззяв»
Кількість строф: шість
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
U_/U_/U_/U_/U_/
U_/U_/U_/U_/U_/U
|
А |
я |
знай |
шла |
ска |
за |
ла |
їй |
сві |
ти |
|
|
тут |
на |
ві |
кні |
щоб |
все |
ме |
ні |
збу |
ло |
ся |
О́брази: Дід Мороз (подарунки), підкова (щастя), мама (турбота), сімсот (родючість), чемодан (подорож), кінь (воля), небо (рай).
ПІДКОВА.
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала. —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» — й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.