Тема: зображення смутку ліричної героїні за весною.

Ідея: вираження почуттів туги та смутку.

Художні засоби.

Епітети: сумно,  марно  по  долині; білі  цвіти; сиві  хмари; цілу землю; нічні  мари.

Метафора: дівчинонька  сльозами  ся  заливає

Гіпербола: сиві  хмари цілу  землю  заливають.

Персоніфікація: калинонька  головоньку  нахиляє, краса загинула. 
Риторичні запитання: Ци  тя  доля  покинула? Ци  не  маєш  матусеньки? Ци  ти  краса  загинула? Ци  говорють  вороженьки?

Єдинопочаток: Ци  тя  доля  покинула?  
                    Ци  не  маєш  матусеньки?  
                    Ци  ти  краса  загинула?  
                    Ци  говорють  вороженьки?
                    Ні  мня  доля  покинула,  
                    Ні  не  маю  матусеньки,  
                    Ні  ми  краса  загинула,  
                    Ні  говорють  вороженьки.  
Зменшувальні суфікси: калинонька, головоньку, дівчинонька, матусеньки, вороженьки, мисленькою.  

          ОСІНЬ

Сумно,  марно  по  долині,  
Почорніли  білі  цвіти,  
Пожовк  лист  на  деревині,  
Птах  полетів  в  інші  світи.  

Од  запада  сиві  хмари  
Цілу  землю  заливають,  
Чагарами  нічні  мари  
З  вітрами  ся  розмовляють.  

А  на  горі  калинонька  
Головоньку  нахиляє,  
А  над  Дністром  дівчинонька  
Сльозами  ся  заливає.  

"Чого  тужиш,  калинонько,  
Головоньку  нахиляєш?  
Чого  плачеш,  дівчинонько,  
Сльозами  ся  заливаєш?  

Ци  тя  доля  покинула?  
Ци  не  маєш  матусеньки?  
Ци  ти  краса  загинула?  
Ци  говорють  вороженьки?"  

"Ні  мня  доля  покинула,  
Ні  не  маю  матусеньки,  
Ні  ми  краса  загинула,  
Ні  говорють  вороженьки.  

Йно  ми  тужно  за  весною,  
Що  так  борзо  перецвіла:  
Куда  гляну  мисленькою  —  
Нема  того,  що-м  любила".