Жанр: ліро-епічна поема.

Тема: зображення морського походу запорозьких козаків під проводом Івана Підкови проти турецьких завойовників.

Ідея: уславлення мужності та героїзму запорожців та Івана Підкови.

Головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність.

Художні засоби.

Епітети: високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси.

Порівняння: високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в Синопу, а у Царгород, хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба;

Персоніфікація: ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє.

Метафора: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє.

Анафора: "Було колись...", "високії ті могили...".

Гіпербола: «Чорна хмара з-за Лиману небо, сонце криє», «Висипали запорожці — Лиман човни вкрили», «Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба».

Сталі епітети: «біле тіло», «синє море», «високі могили».

Контрасти: «Було колись — запорожці вміли пановати». «Минулося — осталися могили на полі». 

Звертання: «Ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «Добре, батьку, отамане»; 

Риторичне звертання: «Грай же, море».

Оклики: «Ануте, хлоп'ята, на байдаки!», «Море грає – ходім погуляти!», «… поїдем у гості!», «Добре, батьку отамане!», «Спасибі вам!»

Риторичні оклики: «Грай же, море!», «Нехай ворог гине!».

Паралелізм: «Чорна хмара з-за Лиману небо, сонце криє». «Висипали запорожці – лиман човни вкрили».

                 

ІВАН ПІДКОВА.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

 

Було колись — в Україні

Лихо танцьовало.

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце

Хоч трохи спочине.

ІІ

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє.

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.

«Ануте, хлоп'ята.

На байдаки! Море грає —

Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.

«Грай же, море!» — заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає...

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди —

Де-то буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку — човни стали.

«Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

Панове-молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!»

«Добре, батьку отамане!» —

Кругом заревіло.

«Спасибі вам!»

     Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море: вздовж байдака

Знову похожає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.