Коли читала вірш Лесі Українки "Тиша морська", уявила картину спокою та гармонії на морі одного чудового сонячного дня. 

   Перед очима розкинулось безкрайне блакитне море. Небо ясне, де - не - де пропливають по ньому хмаринки. Погода напрочуд лагідна. Ясне сонечко піднялось на сході і покотилося у височінь. Кинуло проміння до моря і морська блакить позолотіла. Вітер стих, "ледве- ледве колихає море хвилі". В далечінь пливуть човни. На них білосніжні вітрила. Вони ніби нерухомі, тільки вправно рухаються весла.

    Від моря віє спокоєм і тишиною.