...

Жанр: народна соціально-побутова козацька пісня.

Тема : зображення розпачливого прощання матері із сином, котра виряджає сина на війну з турецько-татарськими загарбниками. 

Ідея: уславлення материнської любові, козацької мужності, відваги та винахідливості. 

Основна думка: засудження війни, котра несе горе у родини.

Образи: діброва, туман, поле.

Художні засоби.

Епітети: дрібні дощі, густі терни, в чистім полі, буйні вітри.

Метафори: «туман поле покриває». 

Персоніфікація: «води втоплять», «огні спалять», «мене огні знають», «змиють дощі», «розчешуть терни».

Анафора: «Нехай тебе…», «вони …».

Порівняння: «Змиють, мати, дрібні дощі, А розчешуть густі терни». 

Звертання: «Іди, синку…»; «мене, мати…»; «вернись, синку…». 

Зменшувально-пестливі слова: «додомоньку», «головоньку», «постеленьку»,  «травиченька»; «постіленька».

 

Пісня — це діалог між матір’ю і сином. Твір умовно можна поділити на дві частини. Спочатку мати зболеними словами, які видаються прокльонами, застерігає сина, щоб він не йшов у козацький похід. А потім, коли сина переконати не вдається, лагідно кличе його додому, щоб повернувся живим.

 

ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ

Гомін, гомін по діброві, 

Туман поле покриває, 

Мати сина виряджає: 

«Іди, синку, пріч од мене,

Нехай тебе турки уб'ють, 

Нехай тебе огні спалять, 

Нехай тебе звірі з'їдять, 

Нехай тебе води втоплять». 

«Мене, мати, турки знають, 

Вони мене не займають, 

Вони мені коня дадуть; 

Мене, мати, огні знають, — 

Як я іду — потухають; 

Мене, мати, звірі знають, —

Як я іду — утікають; 

Мене, мати, води знають, — 

Як я іду — то втихають». 

Гомін, гомін по діброві, 

Туман поле покриває, 

Мати сина завертає: 

«Вернись, синку, додомоньку, 

Змию, зчешу головоньку 

Та постелю постеленьку». 

«Змиють, мати, дрібні дощі, 

А розчешуть густі терни; 

В чистім полі травиченька — 

То тож моя й постіленька».

  

...

  • Андрій
    Непогано
    13 листопада 2016 13:36