Загрузка...

ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ

Гомін, гомін по діброві, 

Туман поле покриває, 

Мати сина виряджає: 

«Іди, синку, пріч од мене,

Нехай тебе турки уб'ють, 

Нехай тебе огні спалять, 

Нехай тебе звірі з'їдять, 

Нехай тебе води втоплять». 

 

«Мене, мати, турки знають, 

Вони мене не займають, 

Вони мені коня дадуть; 

Мене, мати, огні знають, — 

Як я іду — потухають; 

Мене, мати, звірі знають, —

Як я іду — утікають; 

Мене, мати, води знають, — 

Як я іду — то втихають». 

 

Гомін, гомін по діброві, 

Туман поле покриває, 

Мати сина завертає: 

«Вернись, синку, додомоньку, 

Змию, зчешу головоньку 

Та постелю постеленьку». 

 

«Змиють, мати, дрібні дощі, 

А розчешуть густі терни; 

В чистім полі травиченька — 

То тож моя й постіленька».

 

Жанр: народна соціально-побутова козацька пісня.

Тема : зображення розпачливого прощання матері із сином, котра виряджає сина на війну з турецько-татарськими загарбниками.

Ідея: уславлення козацької відваги та сили материнської любові.

Основна думка: засудження війни, котра несе горе у родини.

 

Образи: діброва (життя), туман (загроза, невизначеність), поле (рідний край),  

 

Художні засоби.

Сталі епітети: буйні вітри, в чистім полі.

Епітети: дрібні дощі, густі терни.

Метафори (персоніфікація): «туман поле покриває», «огні спалять», «води втоплять», «мене огні знають»,  «мене звірі знають», «води знають», «змиють дощі»; «розчешуть терни»; «травиченька – постеленька».  

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Нехай тебе…», «Вони …», «Мене, мати, …», «Як я іду …».

Повтори (рефрен, приспів): «Гомін, гомін по діброві, Туман поле покриває…».

Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «… знають».

Антонімічна пара: «Змиють, мати, дрібні дощі, А розчешуть густі терни».

Звертання: «Іди, сину…»; «мене, мати…»; «вернись, синку».

Зменшувальні суфікси (пестливі слова): «додомоньку», «головоньку», «постеленьку»,  «травиченька»; «постіленька».

 

Кількість строф: чотири.

 

Козацька народна пісня — це поетичний діалог між матір’ю і сином.

Твір можна умовно поділити на дві частини. Спочатку мати зболеними словами, які видаються прокльонами, застерігає сина, щоб він не йшов у козацький похід. А потім, коли сина переконати не вдається, лагідно просить, щоб повернувся живим.

      

Загрузка...

  • Андрій
    Непогано
    13 листопада 2016 13:36