Напевно, кожен із нас пам'ятає свою першу вчительку. Уста, що промовляли до нас мудрістю. Руки, що хорошими оцінками направляли нас до знань. Очі, що вселяли у нас надію на гарне майбутнє. 

    А перша вчителька була для кожного з нас другою мамою. Нас зовсім маленьких довірили їй батьки. Тому й була вчителька турботливою і вимогливою. Вкладала у кожного з нас частинку свого щирого та доброго серця. Оберігала, як зіницю ока, від недоброзичливих пересудів та заздрощів. 

   Не завжди на обличчі першої вчительки ясніла тепла усмішка. Іноді наші витівки сильно засмучували її. Та, коли нас могли спіткати невдачі та труднощі, саме вона допомагала їх долати. Тоді кожний бажав виправитись. Повсякчас вона дбала про нас. Намагалася навчити і виховати своїх учнів, які стали для неї найріднішими.

  Терпеливо вела в країну знань. Уміла достукатися до кожного з нас. Це про неї можна сказати словами Андрія Малишка:

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій.

   Ми стали старшокласниками. А через кожних чотири роки «дзвенить дзвінок хлопчику малому» і наша вчителька веде у клас нових першокласників.