Тема: жартівливе зображення повсякденного життя молоді.

Основна думка: засудження негативних рис людини.

Жанр: гумористична коломийка.

Художні засоби.

Епітети: зеленій полонині, баран чорний, файна дівка, файний легінь, Олена прибілена, добрі люди.

Метафора: «посіяв файку жита…», «під припічком наорав…», «гарбузи латати»,

Персоніфікація: «украла муха», «ворона вкрала».

Фразеологізми: «черпав воду саком», «стріляв птахи маком».

Пестливі слова: дівчаточка, паличенька, молоденький

Паралелізм: «Закувала зозулиця та й сіла на ґанок, Ішов Іван від Марії, загубив топанок», «Когут піє, когут піє, а курка кокоче, Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче».

Повтори (анафора): «Я гадала, що то …», «Ой…».

Повтори (тавтологія): «Ой мала я миленького, ой мала я, мала», «файна дівка, файна», «Когут піє, когут піє».

Порівняння: «нікому так не добре, як мені самому».

Протиставлення (антитеза): «Чужі жони їдять сіно, а моя солому», «До півночі за дівками, до полудня — спати», «… вміє гуляти, А не вміє коло плота кілок затесати», «На роботі — замерзає, коло миски — пріє».

Звертання: «Ой скажіте, добрі люди, чим …», «Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці» .

У «в’язці» коломийок зібрані у 27 строф з двох рядків.

Рими: молодиці – пшениці, віяв – насіяв, посторонком – ворком, саком – маком, городи шкоди, гнати – латати, перелазки – разки, хоче – поночі, вздріла – з'їла, ґанок – топанок, обичайка – величайка, смичок – язичок, схудне – полуднє, самому – солому, шкребе – хлебче, мала – вкрала, Андруха – муха, чорний – говорний, казати – спати, лінива – мила, кокоче – хоче, Митер – кілометр, гуляти – затесати, вбувала – бояла, обертали – повтікали, хворіє – пріє, всюди – люди. 

Засуджуються риси: лінь («під припічком наорав»), корисливість («Підпирався ворком», неробство («черпав воду саком»), забудькуватість («загубив топанок»), хвалькуватість («гадала, що то хлопець, а то величайка»), балакучість («якби не язичок»), боягузтво («Миша в сіні шелеснула — вони повтікали»), хитрість («Коровиці не доїла — хвоста ся бояла»), п’янство («Най з ледаря і п'яниці посміються люди»).

Діалекти.

Файка – люлька.

Цибух – порожнистий стержень люльки.

Посторонок – мотузка, тасьма.

Ворк – мішок.

Ґачі – штани.

Топанок – черевичок.

Обичайка – обід сита, решета, бубна.  

Величайка – хвалько.

ЖАРТІВЛИВІ КОЛОМИЙКИ

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,

Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,

Під припічком наорав, пшениці насіяв.

Ой Іван-подолян ходив з посторонком,

Вперезався комишем, підпирався ворком.

Тримав став на печі, черпав воду саком,

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,

То я мусив ґачі (штани) дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,

Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —

А по мені четвертий раз: — Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,

Якби не та паличенька, була б мене з'їла.

Закувала зозулиця та й сіла на ґанок,

Ішов Іван від Марії, загубив топанок (черевичок).

Я гадала, що то сито, а то обичайка (обід сита, решета, бубна),

Я гадала, що то хлопець, а то величайка (хвалько).

Ой скрипочка би не грала, якби не той смичок,

Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:

Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой нікому так не добре, як мені самому:

Чужі жони їдять сіно, а моя солому.

Ой Юрику молоденький, щось в коморі шкребче,

Біжи, біжи виганяти — кіт молоко хлебче.

Ой мала я миленького, ой мала я, мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,

Посадила над водою, та й украла муха.

У зеленій полонині паса баран чорний,

Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже говорний.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня — спати.

Егей, файна дівка, файна, шкода, що лінива:

Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.

Когут піє, когут піє, а курка кокоче,

Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче.

Є у мене файний легінь, ім'я йому Митер,

Лінується до ня прийти один кілометер.

Такий у ня, мамко, любко, що вміє гуляти,

А не вміє коло плота кілок затесати.

Ой Олена прибілена красно ся вбувала,

Коровиці не доїла — хвоста ся бояла.

Та чотири легіники сіно обертали,

Миша в сіні шелеснула — вони повтікали.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі — замерзає, коло миски — пріє.

Коломийки заспіваймо, хай почують всюди,

Най з ледаря і п'яниці посміються люди.