N. N.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога....
Уже прокликали до паю1,
А я собі у бур'яні
Молюся Богу... І не знаю.
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло.
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
…А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь2 вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня3!... А й досі, як згадаю,
То серце плаче і болить.
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим4,
Людей і [Бога] не прокляв!
[1847, Орська фортеця]
1 Пай – частка заробленого чи трапеза, коли їжа поділена на частини.
2 Плоскінь – волокно, призначене для прядіння, що отримують способом вимочування у водоймі.
3 Бредня – безглузді думки, химери.
4 Юродивий – божевільний.
Тема: спогади ліричного героя (поета) про своє кріпацьке дитинство, коли він пас худобу.
Головна думка: засудження кріпацтва, коли людина не була вільною; кожна дитина має право на щасливе життя, любов та піклування.
Художні засоби
Епітети: небо голубеє, тяжкі сльози, господнє небо, малого віку.
Метафори: «сонце гріло, не пекло», «сонце… не довго молилось», «сонце запекло, почервоніло і рай запалило», «село почорніло», «небо помарніло», «ягня … веселилось», «серце плаче та болить».
Порівняння: «…любо стало, неначе в Бога..», «мов прокинувся, дивлюся», «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє…».
Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!», «І сонце гріло, не пекло!», «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!», «Не дав мені бог нічого!», «І хлинули сльози, тяжкі сльози!», «…лани, гаї, сади!», «Бридня!», «…Не був би в світі юродивим, людей і [Бога] не прокляв!».
Риторичні запитання: «Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було?», «Чого маленькому мені тоді так приязно молилось, чого так весело було?».
Антитеза (протиставлення): «І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось... Запекло…», «Не дав мені Бог нічого!... Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..І ми, жартуючи, погнали чужі ягнята до води».
Контраст (антонімічні пари): «...сонце гріло, не пекло! — Та недовго сонце гріло...», «Тоді так приязно молилось — недовго молилось», «Чого так весело було — хлинули сльози, тяжкі сльози».
Повтор (тавтологія): «Мені так любо, любо стало…», «хлинули сльози, тяжкі сльози».
Повтор (епіфора): «Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята!», «Обернувся я на хати — Нема в мене хати!», «І хлинули сльози, Тяжкі сльози!..».
Рими: минало – сіяло, було – стало, паю – знаю, бур'яні – мені, молилось – веселилось, було – село – пекло, гріло – почервоніло, почорніло – помарніло, вибирала – привітала – поцілувала, засіяло – стало, сади – води, згадаю – раю, болить – дожить, знав – прокляв.
Поезію умовно можна поділити на чотири частини:
• хлопчик пасе овець, ясно «так сонечко сіяло», що він заспокоєний красою природи, частиною якої є він сам;
• та недовго радіє сирота-кріпак, бо розуміє, що суспільне життя жорстоке і несправедливе, адже «не дав мені Бог нічого!..»;
• та прийшла сусідська дівчина, така ж як, він, «привітала, утирала мої сльози і поцілувала...» - знову діти радіють.
• роздуми дорослого поета в засланні про те, що колишній стан — це рай, в порівнянні з тими випробуваннями, які лягли на його долю за те, що він виступив проти несправедливості існуючого ладу.