Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: балада.

Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.

Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за допомогою до ворожіння.

Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.

Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів.

Композиція:

Експозиція: «По діброві вітер виє…».

Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..».

Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!».

Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть».

Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась.

Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».

Ознаки балади «То­поля»:

• одна подія з життя героя (розлука з коханим); нетривалий час дії (три роки).

• невелика кількість дійових персонажів (дівчина, мати, ворожка);

• незвичайність і загадковість подій (ворожбитство, дівчина перетворилась на тополю);

• напружений сюжет та трагічність у розв’язанні конфлікту (дівчина, розлучена з коханим, без материної підтримки звертається до ворожіння);

• похмурий колорит (використання символіки тужливих пісень);

• ліризм (віршована форма, багато художніх засобів, висока емоційність).

Фольклорні ознаки балади:

• використання образів-символів (калина, верба, рушник, соловейко, треті півні, місяць, голубка, зілля, тополя, лебедонька, могила);

• використана метаморфоза народної пісні «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси…» («Мала мати сина, восени женила…»);

• звертання до давніх звичаїв, традицій (сватання, ворожіння);

• відтворення давніх вірувань (душа людини може переселитися в рослину);

• наявність пестливих слів, постійних епітетів, риторичних складових, метафор, порівнянь, повторів тощо.

Образи-символи балади.

Вітер (життєві обставини), поле (земля-матір), море (прірва, душевний неспокій), билина (одинокість), тополя край дороги (дівочі страждання через розлуку), дорога (життєвий шлях), могила (вічність), верба (родинне вогнище), соловейко (співець добра), калина (дівоча врода), долина (невизначеність), голубка (закохана дівчина), голубка та голуб (любовна пара), треті півні (передвісники біди), зілля (смерть і відродження), місяць (світло в пітьмі), рушник (захист), лебедонька (вірність), могила (вічність), криниця (життя), вода (початок і кінець, очищення), сльози (печаль), пісня (душа).

Художні засоби.

Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.

Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.

Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».

Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».

Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».

Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …»

Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».

Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася».

Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!», 

Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».

Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість поможе?»

Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько

Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»

Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а  дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».

Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».

Віршований розмір: коломийковий вірш з розбивкою на два рядки (8 + 6 = 14 складів)

Рими: полю – тополю – долу, зеленіє – синіє, билини – гине, погибати – дівчата, покине – загине, любила – пустила, водою – вербою, знати – дівчата, знає – в’яне, оченята – дівчата, червоніє – знає, соловейко – козаченько, калині – долині, хати – мати, обіймуться – розійдуться, спитає – знає, мліло – вміло, кохалася – осталася, воркує – чує, водою – вербою – сиротою, нудить – світить, сміється – б'ється, немає – питає, спитала – єднала, дівувати – панувати, мамо – яму, заспівають – заплачуть, лежать – побачить, знала – мовчала, поворожити – жити, голубонько – ненько – серденько, покинув – полину, навчити – згубити, пташко – тяжко, знаю – помагаю, знала – придбала, полиці – криниці, неба – треба, такою – ногою, прибуде – буде, хрестися – подивися, воду – вроду, бабусю – вернуся, усміхнулась – оглянулась, пала – заспівала, лебедонько – тополенько, хмари – пари, море – горе, мати – заховати – доглядати, поможе – Боже, вгору – морю, співала – стала.  

Коломийковий особливий розмір, рими, внутрішнє римування (виє – гуляє, полюбила – спинила, високий – широкий тощо), багатство художніх засобів створює музикальність балади «Тополя». 

Вступ до балади «Тополя» став популярною народною піснею. Музику до фрагментів цього твору написали Микола Лисенко, Кирило Стеценко та інші композитори.

План.

1. «Вітер… гне тополю».

2. «Кругом ні билини».

3. «Полюбила чорнобрива козака».

4. «Якби знала, що покине…»

5. «Само серце знає, кого любить»

6. «Кохайтеся ж, любітеся»

7. «Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»

8. «Без милого скрізь могила... »

9. «Мати … за багатого тихенько єднала»

10. «Рушниками, що придбала, спусти мене в яму»

11. «Чорнобрива… пішла вночі до ворожки»

12. «Скажи мені щиру правду»

13. «Тяжко мені, тяжко! »

14. «Твою долю… позаторік знала»

15. «Ось на тобі сього… зілля»

16. «Взяла зілля, поклонилась»

17. «Рости, рости, тополенько!»

18. «По тім боці — моя доля, по сім боці — горе»

19. «Доле моя!..»

20. «Чорнобрива… тополею стала»

21. «Гне тополю … до самого долу»

Цитатна характеристика дівчини.

Цитатна характеристика матері

Цитатна характеристика ворожки.

ТОПОЛЯ