План до характеристики образу Михайлика.
1. Десятирічний Михайлик — головний герой твору.
2. Соціальне походження хлопця.
3. Риси характеру: добрий, допитливий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський.
4. Прагнення Михайлика : жага до навчання, пізнання світу, самовдосконалення, любов до природи, потяг до літературної діяльності.
5. Вчинки персонажа: розрізняє добро і зло, поділився насінням з голодними, гідно тримається з поповичем, дитяче бешкетництво на ковзанці, поважне ставлення до старших, прислухається до мудрих порад, допомагає батькам по господарству, старанний у навчанні.
6. Значення образу Михайлика.
Характеристика образу Михайлика.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». У такий спосіб автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не пожалів гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Цитатна характеристика Михайлика.
|
Портретна характеристика |
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий». «Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка». «Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років». «Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя». |
|
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати |
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам» «Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі». «І знов наді мною майнуло чародійство казки». «Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа». «Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон» |
|
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів |
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?» «Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника». |
|
Відчуває батьківську любов та піклування |
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому». «Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…» |
|
Допитливий |
«Діду, а які у сонця ключі?» «Діду, а куди лебеді полетіли?» |
|
Любить читати, прагне до знань |
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…». «Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». «З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети». «І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти» |
|
Радісний |
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…» |
|
Витриманий, вмів змовчати |
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика» |
|
Бешкетник |
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори». «Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу» |
|
Почуття гумору, тямущість |
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…» «Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше» |
|
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами |
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило». «Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я» |
|
Спритний |
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила» |
|
Придивляється до природи |
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки». «Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини» |
|
Працьовитий |
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». «Напакувавши повну кишеню молоденького щавлю, я вже трохи безпечніше пішов додому». «Там біля загороди попасеш конягу, а в загороді нарвеш собі черешень». «Дома всі похвалили мене за гарні черешні, бабуся назвала свого внука «нашим годувальником»» «Треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді» |
|
Кмітливий |
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто». |
|
Совісний |
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння» |
|
Милосердний, добрий, щедрий |
«І тут я згадав про своє насіння. Вийняв жменю і подав малому. Він обома ручатами схопив зернята, а потім поглянув на матір». «А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала». «Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…». «Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів» |
|
Вдячний |
«Ой, як славної — вирвалось у мене». «Дуже гарно» |
|
Терплячий |
«Днів зо два тоді гуділи жорна в моїй голові, але я тримався, як і належало хлопцеві…» |
|
Уміє розпалити вогнище |
«Я ломачкою розворушив погасле багаття і таки знайшов, на радість Любі, вуглину, на краєчку якої ще трималася цятка вогню. До нього ми приклали сухого бересту, подмухали навперемінку, берест затріщав, задимівся і спалахнув» |
|
Здібний, наполегливий, старанний |
«Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи». «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися». «Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили й перевели в третю групу» |
|
Перші спроби в літературі, пошук свого призначення |
«А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, й інші люди з нашого села» |