Шанобливе ставлення до землі, насіння

«Це для того виношую, щоб у ньому раніше прокидалося життя і щоб гарбузи були більшими».

 «В її устах і душі «насіння» було святим словом».

«І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого».

«Забувши за мене, мати починає тихцем розмовляти з насінням, одне вихваляючи, а друге жаліючи або навіть гудячи»

Переживає, сердиться за витівки сина

«Я опинився перед поблідлою од страху і гніву матір'ю».

«Мати підхопила їх під руку та й, не дуже церемонячись, потягла мене з грища на розправу»

Відповідальна за виховання сина

«Тільки ж гляди, не порви моїх останніх чобіт, не молоти ними, як ціпом, землю, не влазь по самісінькі вуха в калюжі та баюри та не дражни по всіх кутках собак і не зчеплюйся битись…».

«Правда, у піч вона так і не кинула жодної книжки, але повсякчас пасла мене очима, побоюючись, щоб читання не підвередило її дитину».

«Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…»

Лікує народними методами свою дитину

«Далі мені маминою хусткою на два гудзи перев'язали шию, запакували на піч, де парилось просо, і почали обпоювати малиновим чаєм, який зовсім був би добрим, аби коло нього хоч лежала грудочка цукру»

Прищеплює синові віру в бога

«Отож ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутивоя дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба»

Стурбована, чекає чоловіка з фронту

«Ой, — аж застогнала мати і прикрила повіками очі. Товстий починок випадає з її руки і розмотує по долівці пряжу. — Кажеш, від тата?»

Малограмотна, неписьменна

«Махоркою пахне… Може, ти, сину, хоч щось второпаєш?».

Побожне і богобоязливе ставлення до Біблії, забобонна

«Бо люди кажуть… Он прочитав один розумник геть усю біблію і позбувся того, що мав у черепку, — показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом»

Любляча, турботлива

«У моїх доскочиш — тільки не гайся, — мати скидає свої старенькі чорнобривці».

«Свят, свят! Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? — занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати».

«Вона благала, сварилася, плакала, ночами не спала і батькові не давала спати, наполягаючи, щоб він оддав мене вчитися далі — у школу селянської молоді, що була за двадцять верст од нашого села»

Гостинна, гарна господиня

«Всі сміються, а мати кидається до печі, щоб чимсь почастувати гостя».

«Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі, і на комині, і на полотні, яке зодягає нас»

Добра, лагідна

«Підходжу до припічка і благальне дивлюся в подобрілі материні очі».

«Що мені тільки робити з тобою? — трохи прояснюється обличчя матері, і це вже добра прикмета для мене».

«Що тобі снилось, дитино?».

«Я засинав на материних руках, і в мої сни прибивалась хитка дорога, на яку вже не вийдуть мої діди, і в моїх снах зорі, як і осіннє листя, як і люди, падали на землю»

Співчутлива до чужої біди

«То й добре, синку, що давав, — нарешті чую її голос. Вона, роздумуючи, далі вже говорить не мені, собі: — Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хліба чи ложку борщу? Ніхто, тільки такий самий злидар»

Щедра

«Я нагодувала їх, бідолашних, дала хлібинку в дорогу»

Догадлива

«А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала»

Хвилюється за долю сина

«Ох, Михайле, Михайле, і що з тебе тільки буде?…»

Працьовита

«Ще вона каже, що найбільше див у світі робиться влітку на світанні, це саме тоді, коли мені так хочеться спати».

«Мати радісно перебирала своє добро, хвалилася його силою і вже бачила себе в городі посеред літа, коли ноги веселить роса, а очі й руки — різне зілля».

Щира, сердечна

«Коли б їй трапилась хороша пара. А то, не дай бог, попадеться казна-що й розтопче молодий вік, наче квітку на дорозі».

«Не знаю чому, але мати моя завжди вболівала над долею наймичок, убогих дівчат, особливо тих, що виходять заміж у чужу сторону».

Знає пісні, уміє  співати

«Навіть у недоброї пам'яті тисяча дев'ятсот тридцять сьомий рік, коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя, мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»

Людяна

«Перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу голову».

Цінувала здібності сина, думає про його майбутнє

«Ти ж сам бачиш, Панасе, як він аж тремтить за наукою. Зроби щось, Панасе».

«Тоді продай, Панасе, корову»

Намагається заспокоїти Михайлика в горі

«Не плач, Михайлику, не плач, любий… Всі люди вмирають. Он бачиш зорі? — показує мені на вікно, в яке заглядає клапоть проясненого неба. — Гарні ж, наче з казки повиходили, а теж помирають».

«Багато чого нам не хочеться, Михайлику, а життя має свою дорогу: одні покидають її, а другі виходять на неї і все сподіваються чогось кращого собі… Засни, синку»

Уміє бачити красу природи, прививає синові любов до природи, її краси.

«Не чуєш, як літо пішло нашим городом? — дивується мати».

«Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти».

«А мати вже показує, що на покручі гороху з'явився ще сонний перший цвіт, а на ранній груші шаріють грушки, оті, що віясто придивляються до землі»