«ЧОМУ СКАЗАТИ, Й САМ НЕ ЗНАЮ …» 

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

                   (8 люте 1970)

Тема: поетична розповідь про стежину в рідному краю до рідної оселі

Головна думка: «живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю»

Ідея: уславлення любові до рідної землі

Проблематика: батьківщина і чужина, людина і мала батьківщина

Жанр: пісня

Художні засоби

Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».

Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».

Метафора: «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»

Повтори (рефрен, приспів): «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Дощами …»

Повтори (тавтологія): «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».

Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).

Ліричний герой – доросла людина, котра відчуває єдність з малою батьківщиною.

Образ стежки, як любові до рідного краю та єдності людини з малою батьківщиною, є внутрішнім стрижнем ліричного твору.

Композиція.

1. Вихідний момент розвитку почуття. На схилі літ ліричний герой розмірковує про стежину до рідного дому, його наповнює трепетне почуття захоплення та незбагненності від, здавалося би на перший погляд, буденності («Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ»).

Розвиток почуття. Спогади про те, що настав час і він, як багато інших людей, по стежині пішов на широкий життєвий шлях далеко від рідного дому, на мить переповнюють щемом жалю і смутку («Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт»).

2. Уже з другої строфи зростають окрилені почуття про стежину, адже вона частина рідного краю («Де обрій землю обніма, Нема кінця їй»).

3. Коли доводиться бути далеко, ліричному героєві допомагає любов до рідної домівки («Кудись пішла, не повертає, Хоч біля серця стеле цвіт»).

4. Кульмінація. Щирий жаль, бо довелося покинути рідну домівку («Дощами мита-перемита, Дощами знесена у даль»)

Авторський висновок. Стежка дитинства – це той духовний орієнтир, який допомагає ходити широкими та непростими життєвими дорогами («Між круглих соняхів із літа Мій ревний біль і ревний жаль»).

Кількість строф: чотири

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Віршовий розмір: чотиристопний ямб (двоскладова стопа з наголосом на другому  складі U_)

Римування: перехресне (АБАБ), де умовно позначили А – жіноча рима, Б – чоловіча рима.

Рими точні: знаю – краю, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль

Рима неточна: повертає – краю

Стильові особливості: пісенно-народний вплив, гармонійний перехід від конкретного до абстрактного, незримий образ Батьківщини, пейзажна майстерність, насиченість художніми засобами.

Стежина від рідного дому виводить людину на широкий життєвий шлях. Нема їй ні кінця ні краю, бо на зміну одним поколінням приходять інші. І для кожного ця дорога своя. Якою буде вона та де проляже, залежить від любові до рідного краю. Пам’ять про батьківську турботу та дитинство назавжди залишає почуття вдячності рідному дому, отчому порогу.

Для самого автора стежина – це зв'язок з рідною домівкою, батьківщиною. 

_{Примітка: розрізняємо поняття мала батьківщина (рідний край) і велика Батьківщина (Україна)}