...

    ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ      

           Що на Чорному морі, 

           На камені біленькому, 

           Там стояла темниця кам'яная. 

           Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, 

           Бідних невольників. 

           То вони тридцять літ у неволі пробувають, 

           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. 

           То до їх дівка-бранка, 

           Маруся, попівна Богуславка, 

           Приходжає, 

           Словами промовляє: 

           «Гей, козаки, 

           Ви, біднії невольники! 

           Угадайте, що в нашій землі християнській за день 

           тепера?» 

             

           Що тоді бідні невольники зачували, 

           Дівку-бранку, 

           Марусю, попівну Богуславку, 

           По річах познавали, 

           Словами промовляли: 

           «Гей, дівко-бранко, 

           Марусю, попівно Богуславко! 

           Почім ми можем знати, 

           Що в нашій землі християнській за день тепера?

           Що тридцять літ у неволі пробуваєм, 

           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, 

           То ми не можемо знати, 

           Що в нашій землі християнській за день тепера». 

           

           Тоді дівка-бранка, 

           Маруся, попівна Богуславка, 

           Теє зачуває, 

           До козаків словами промовляє: 

           «Ой, козаки, 

           Ви, біднії невольники! 

           Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота, 

           А завтра святий празник, роковий день великдень». 

           

           То тоді ті козаки теє зачували, 

           Білим лицем до сирої землі припадали, 

           Дівку бранку, 

           Марусю, попівну Богуславку, 

           Кляли-проклинали: 

           «Та бодай ти, дівко-бранко, 

           Марусю, попівно Богуславко, 

           Щастя й долі собі не мала, Я 

           Як ти нам святий празник, роковий день великдень 

           сказала!» 

           

           То тоді дівка-бранка, 

           Маруся, попівна Богуславка, 

           Теє зачувала. 

           Словами промовляла: 

           «0й, козаки, 

           Ви, біднії невольникиі 

           Та не лайте мене, не проклинайте, 

           Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 

           То буде мені, дівці-бранці, 

           Марусі, попівні Богуславці, 

           На руки ключі віддавати; 

           То буду я до темниці приходжати, 

           Темницю відмикати, 

           Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 

         

           То на святий празник, роковий день великдень, 

           Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 

           Став дівці-бранці, 

           Марусі, попівні Богуславці, 

           На руки ключі віддавати. 

       

           Тоді дівка-бранка, 

           Маруся, попівна Богуславка, 

           Добре дбає,— 

           До темниці приходжає, 

           Темницю відмикає, 

           Всіх козаків, 

           Бідних невольників, 

           На волю випускає 

           І словами промовляє: 

           «Ой, козаки, 

           Ви, біднії невольники! 

           Кажу я вам, добре дбайте, 

           В городи християнські утікайте, 

           Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава 

           не минайте, 

           Моєму батьку й матері знати давайте: 

           Та нехай мій батько добре дбає, 

           Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, 

           Великих скарбів не збирає, 

           Та нехай мене, дівки-бранки, 

           Марусі, попівни Богуславки, 

           3 неволі не викупає, 

           Бо вже я потурчилась, побусурменилась 

           Для роскоші турецької, 

           Для лакомства нещасного!» 

           Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 

           3 тяжкої неволі, 

           3 віри бусурменської, 

           На ясні зорі, 

           На тихі води, 

           У край веселий, 

           У мир хрещений! 

           Вислухай, боже, у просьбах щирих, 

           У нещасних молитвах 

           Нас, бідних невольників!

  

 

...