...

ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі,

Заплакала Марусенька свої ясні очі.

 

Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися

Та за свого миленького богу помолися.

 

Стоїть місяць над горою, та сонця немає,

Мати сина в доріженьку Слізно проводжає.

 

— Прощай, милий мій синочку, та не забувайся,

Через чотири неділеньки додому вертайся!

 

— Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький в воротях спіткнувся.

 

Ой Бог знає, коли вернусь, у яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.

 

Прийми ж її, матусенько, бо все в Божій волі,

Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу у полі!

 

— Яка ж би то, мій синочку, година настала,

Щоб чужая дитиночка за рідную стала?

 

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі,

Заплакала Марусенька свої ясні очі...

 

Тема твору: зображення прощання козака з рідними перед походом.

Ідея твору:  уславлення козаків, для яких обов'язок перед Батьківщиною є вищим, ніж сімейне щастя, возвеличення подвигу матерів та дівчат у розлуці з дорогими людьми. 

Основна думка: захоплення патріотизмом козаків й подвигом матерів та коханих у розлуці з дорогими людьми.

Рід літератури: ліро-епічний твір.

Жанр: літературна козацька пісня.

 

Композиція. 

Експозиція: усі «засвіт встали», бо козак вирушає у похід

Зав'язка: козак заспокоює кохану Марусю.

Розвиток дії: мати просить сина повернутися «через чотири неділеньки», говорить про свої недобрі передчуття, бо кінь «вороненький в воротях спіткнувся».

Кульмінація: козак просить матір прийняти Марусю як доньку, мати журиться на таке життя.

Розв’язка: козак поїхав.

 

Художні засоби.

Епітети: «сльозно проводжає»

Постійні епітети: «ясні очі», «кінь вороненький»

Метафора: «ляжу у полі», «кінь спіткнувся»

Персоніфікація: «стоїть місяць», «година настала»

Порівняння: «Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину»

Паралелізм:  

«Стоїть місяць над горою, та сонця немає,

Мати сина в доріженьку слізно проводжає».

«Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький в воротях спіткнувся».

Пестливі слова: козаченьки, Марусенька, миленького, доріженьку, синочку, неділеньки, матусенько, вороненький, дитиночка.

Звертання: «не плач, Марусенько», «прощай, милий мій синочку», «рад би я, матусенько», «прийми ж її, матусенько», «яка ж би то, мій синочку».

Анафора (єдинопочаток):

Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.

Прийми ж її, матусенько, бо все в Божій волі.

Рефрен (приспів): 

«Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі,

Заплакала Марусенька свої ясні очі...»

Оклики:

«Прощай, милий мій синочку, та не забувайся,

 Через чотири неділеньки додому вертайся!»

«Прийми ж її, матусенько, бо все в Божій волі,

Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу у полі!»

Риторичне запитання: 

«Яка ж би то, мій синочку, година настала,

Щоб чужая дитиночка за рідную стала?»

 

Кількість строф – вісім.

Вид строфи: двовірш.

 

Віршований розмір: семистопний хорей: у рядку сім повних стоп (/), закономірність - наголошений склад з ненаголошеним складом (_U). 

Сто  |їть | мі    |сяць | над  | го| ро   |ю,   | та    |сон  |ця    |не     |ма | є,

Ма   |ти |си     |на   | в до |рі  |жень |ку  | сліз  |но   | про  |вод   |жа |є.

 

Схема ненаголошених (U) й наголошених (_) складів, стоп (/).

UU/ _U/ UU/ _U/ _U/ UU/ _U/

UU/ _U/ UU/ _U/ _U/ UU/ _U/

 

Рими:  полуночі – очі, журися – помолися, немає – проводжає, забувайся – вертайся, вернуться – спіткнувся, годину – дитину, волі – полі, настала – стала. 

 

Римування: паралельне (АА)

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі,

Заплакала Марусенька свої ясні очі.

 

ІІ варіант пісні.

   ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі,

Виплакала Марусенька свої ясні очі.

 

Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися, 

Та за свого миленького Богу помолися!

 

Стоїть місяць над горою, а сонця немає. 

Мати сина в доріженьку слізно проводжає:

 

«Іди, іди, мій синочку, та не забаряйся,

За чотири неділеньки додому вертайся!»

 

«Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться, 

Та щось мій кінь вороненький в воротях спіткнувся.

 

Ой Бог знав, коли вернусь, в якую годину; 

Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину!»

 

«Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене, сину, шанувати?»

 

«Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь:

Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!»

 

...