ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ. 

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як болить моє серце, а сльози не ллються. 

 

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу!

 

Не поможуть сльози щастю, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, повік не забуде.

 

Єсть же люди, що і моїй завидують долі:

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?

 

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці…

Тяжко жити без милого на чужій сторонці!

 

Без милого долі нема, стане світ тюрмою, 

Без милого щастя нема, нема і спокою.

 

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як без тебе я горюю, прийди подивися!

 

Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

 

До кого ж я пригорнуся, і хто приголубить,

Коли тепер нема того, який мене любить?

 

Тема твору: зображення туги дівчини за своїм коханим.

Ідея твору:  уславлення щирих почуттів. 

Основна думка: захоплення силою почуттів та вірністю молодої дівчини у розлуці.

Рід літератури: ліро-епічний твір.

Жанр: пісня.

 

Художні засоби.

Епітети: «лютім горі», «тяжко жити»

Постійні епітети: «вітри буйні», «чорнобривий»

Метафора: «не поможуть сльози щастю», «серцю легше буде», «трачу літа».

Персоніфікація: болить серце.

Паралелізм: 

«Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як болить моє серце, а сльози не ллються».

Зменшувальні суфікси: «часочок», «сторонці»

Анафора (єдинопочаток):

«Без милого долі нема, стане світ тюрмою, 

Без милого щастя нема, нема і спокою».

Риторичні оклики: 

«Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу!»

«Тяжко жити без милого на чужій сторонці!»

«Озовися!»

«Як без тебе я горюю, прийди подивися!»

Риторичні запитання:

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?

До кого ж я пригорнуся, і хто приголубить,

Коли тепер нема того, який мене любить?

Звертання: «де ти, милий, чорнобривий»

Антитеза: «полетіла б я до тебе, та крилець не маю», «болить моє серце, а сльози не ллються».

 

Кількість строф – дев'ять.

Вид строфи: двовірш

 

Віршований розмір: семистопний хорей: у рядку сім повних стоп (/), закономірність - наголошений склад з ненаголошеним складом (_U). 

 

Ві  |ють  |віт |ри,   | ві  |ють | буй|ні, | аж| де |ре |ва | гнуть |ся; 

О, | як   | бо |лить | мо |є    |сер |це, | а |сльо|зи | не| ллють|ся. 

 

Схема ненаголошених (U) й наголошених (_) складів, стоп (/).

UU/ _U/ UU/ _U/ UU/ _U/ _U/

_U/ _U/ UU/ _U/ UU/ UU/ _U/

 

Рими:  гнуться – ллються, бачу – поплачу, буде – забуде, долі – полі, сонці – сторонці, тюрмою – спокою, озовися – подивися, маю – висихаю, приголубить – любить. 

 

Римування: паралельне (АА)

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як болить моє серце, а сльози не ллються.