ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте: 

Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте! 

Повернувся я з Сибіру, та не маю долі, 

Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти, та я їх не бачу... 

Як згадаю про їх долю — сам гірко заплачу! 

Куди піду, подивлюся,— скрізь багач панує, 

У розкошах превеликих і днює й ночує.

Убогому, нещасному — тяжкая робота, 

А ще гіршая неправда — вічная скорбота! 

Зібрав собі славних хлопців. Що ж кому до того? 

Засідаєм при дорозі ждать подорожнього.

Чи хто іде, чи хто їде, так час нудно ждати, 

Що не маю пристанища, ані свої хати. 

Асесори, ісправники¹ за мною ганяють, 

Більше ж вони людей вбили, як я гріхів маю!

Зовуть мене розбійником, що людей вбиваю, — 

Я багатих убиваю, бідних награждаю. 

З багатого хоч я візьму, убогому даю; 

А так гроші розділивши, гріха я не маю.

Тема: сповідь українського месника Устима Кармалюка про своє життя. 

Ідея : уславлення селянського ватажка, для якого народні інтереси є вищими за особисті.

Основна думка: не миритися з несправедливістю.  

Рід літератури: ліро-епічний твір.

Жанр: історична пісня.

Композиція

Експозиція:  повернення Кармелюка зі Сибіру.

Зав’язка: не може змиритися з несправедливістю. 

Розвиток подій: Кармелюк «зібрав собі славних хлопців».

Кульмінація: «асесори, ісправники за мною ганяють», «зовуть мене розбійником».

Розв’язка:  «я багатих убиваю, бідних награждаю»

Епілог: «так гроші розділивши, гріха я не маю».

Художні засоби.

Епітети: «гірко заплачу», «тяжкая робота», «гіршая неправда», «славних хлопців», «нудно ждати», «вічная скорбота». 

Метафора: «багач панує», «у розкошах…днює й ночує», «Зібрав собі славних хлопців».

Гіпербола: «всю надію майте».

Антитеза: «не в кайданах, а все ж не на волі», «багатих убиваю, бідних награждаю», «з багатого хоч я візьму, убогому даю».

Звертання: «хлопці, не зівайте».

Оклики: «Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте!»

Риторичні оклики: «Як згадаю про їх долю — сам гірко заплачу!», «А ще гіршая неправда — вічная скорбота!», «Більше ж вони людей вбили, як я гріхів маю!»

Риторичне запитання: «Що ж кому до того?»

Кількість строф – десять.

Вид строфи: двовірш.

Рими:  зівайте – майте, долі – волі, бачу – заплачу, панує – ночує, робота – скорбота, до того – подорожнього, ждати – хати, ганяють – маю, вбиваю – награждаю, даю – маю. 

Римування: паралельне (АА)

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте: 

Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте! 

Будь уважним до слова.

1. Асесор, ісправник — штатські чиновники у дореволюційній Росії.

Пісня, складена в тужливому мотиві, притаманному романсам