ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте: 

Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте! 

 

Повернувся я з Сибіру, та не маю долі, 

Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі.

 

Маю жінку, маю діти, та я їх не бачу... 

Як згадаю про їх долю — сам гірко заплачу! 

 

Куди піду, подивлюся,— скрізь багач панує, 

У розкошах превеликих і днює й ночує.

 

Убогому, нещасному — тяжкая робота, 

А ще гіршая неправда — вічная скорбота! 

 

Зібрав собі славних хлопців. Що ж кому до того? 

Засідаєм при дорозі ждать подорожнього.

 

Чи хто іде, чи хто їде, так час нудно ждати, 

Що не маю пристанища, ані свої хати. 

 

Асесори, ісправники1 за мною ганяють, 

Більше ж вони людей вбили, як я гріхів маю!

 

Зовуть мене розбійником, що людей вбиваю, — 

Я багатих убиваю, бідних награждаю. 

 

З багатого хоч я візьму, убогому даю; 

А так гроші розділивши, гріха я не маю.

 

Тема: сповідь українського месника Устима Кармалюка про своє життя. 

Ідея : уславлення селянського ватажка, для якого народні інтереси є вищими за особисті.

Основна думка: не миритися з несправедливістю.  

Рід літератури: ліро-епічний твір.

Жанр: історична пісня.

 

Композиція

Експозиція:  повернення Кармелюка зі Сибіру.

Зав’язка: не може змиритися з несправедливістю. 

Розвиток подій: Кармелюк «зібрав собі славних хлопців».

Кульмінація: «асесори, ісправники за мною ганяють», «зовуть мене розбійником».

Розв’язка:  «я багатих убиваю, бідних награждаю»

Епілог: «так гроші розділивши, гріха я не маю».

 

Художні засоби.

Епітети: «гірко заплачу», «тяжкая робота», «гіршая неправда», «славних хлопців», «нудно ждати», «вічная скорбота». 

Метафора: «багач панує», «у розкошах…днює й ночує», «Зібрав собі славних хлопців».

Гіпербола: «всю надію майте».

Антитеза: «не в кайданах, а все ж не на волі», «багатих убиваю, бідних награждаю», «з багатого хоч я візьму, убогому даю».

Звертання: «хлопці, не зівайте».

Оклики: «Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте!»

Риторичні оклики: «Як згадаю про їх долю — сам гірко заплачу!», «А ще гіршая неправда — вічная скорбота!», «Більше ж вони людей вбили, як я гріхів маю!»

Риторичне запитання: «Що ж кому до того?»

 

Кількість строф – десять.

Вид строфи: двовірш.

 

Рими:  зівайте – майте, долі – волі, бачу – заплачу, панує – ночує, робота – скорбота, до того – подорожнього, ждати – хати, ганяють – маю, вбиваю – награждаю, даю – маю. 

Римування: паралельне (АА)

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте: 

Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте! 

 

Будь уважним до слова.

1. Асесор, ісправник — штатські чиновники у дореволюційній Росії.

 

Пісня, складена в тужливому мотиві, притаманному романсам