В КАЗЕМАТІ (уривок)

VI

Ой три шляхи широкії 

             докупи зійшлися. 

На чужину з України 

              брати розійшлися. 

Покинули стару матір. 

               Той жінку покинув, 

А той сестру. А найменший 

                    молоду дівчину. 

Посадила стара мати 

                три ясени в полі. 

А невістка посадила 

                   високу тополю. 

Три явори посадила 

                сестра при долині… 

А дівчина заручена – 

                   червону калину. 

Не прийнялись три ясени, 

                    тополя всихала, 

Повсихали три явори, 

                     калина зов'яла. 

Не вертаються три брати. 

                     Плаче стара мати, 

Плаче жінка з діточками 

                     в нетопленій хаті. 

Сестра плаче, йде шукати 

                       братів на чужину… 

А дівчину заручену 

                    кладуть в домовину. 

Не вертаються три брати, 

                 по світу блукають, 

А три шляхи широкії 

                  терном заростають.

                   [Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]

Назва: «Три шляхи широкії..».

Автор: Тарас Шевченко.

Рід літератури: лірика.

Жанр: балада (пісня літературного походження).

Вид лірики: філософська.

Тема: зображення трагедії родини, коли рідні змушені були покидати домівки.

Провідний мотив: роздум про долю України (трагедія поневоленого народу в неможливості родинного щастя).

Мотиви: страждання через розлуку; розпад роду; недосконалість суспільства.

Основна думка: «На чужину з України брати розійшлися».

Ідея: засудження поневолення одного народу іншим, бо це веде до страждання.

Проблематика: самодержавство і трагедія рідного народу, неволя і нещастя родин.

Художні засоби

Епітети: шляхи широкії, молоду дівчину, стара матір, нетопленій хаті, дівчина заручена.

Сталі епітети: червону калину, високу тополю.

Паралелізм: «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися. На чужину з України брати розійшлися», «Не вертаються три брати, по світу блукають, А три шляхи широкії терном заростають».

Анафора (єдинопочаток): «Плаче … Плаче…», «Не вертаються три брати…».

Повтори (тавтологія): «покинули… покинув», «посадила…посадила… посадила», «…всихала, повсихали…», «три».

Епіфора: «Ой три шляхи широкії … А три шляхи широкії».

Метафора: «шляхи … до купи зійшлися», «по світу блукають».

Контраст: «Розійшлися … Посадила …» – «Не прийнялись… Не вертаються».

Інверсія: «Три явори посадила сестра при долині».

Елементи фольклору:

● магічне число казок: три шляхи, три ясени, три явори, три брати;

● використання символів: шлях, ясен, калина, тополя, явір, терен, домовина, висаджування дерев (надія), дерево (життя), засихання дерева (нещастя, хвороба, смерть) тощо;

● за наявністю композиції наближається до історичної пісні;

● будовою нагадує коломийковий вірш.

Композиція

Експозиція: «На чужину з України брати розійшлися».

Зав’язка: рідні висаджують рослини-обереги від лиха («Посадила стара мати три ясени в полі… А невістка посадила високу тополю. Три явори посадила сестра при долині… А дівчина заручена – червону калину»)

Кульмінація: не приймаються посаджені дерева-обереги, рідні страждають, відчуваючи лихо

Розв’язка: «Не вертаються три брати»

Вид строфи: 14-складник (строфа є римованим двовіршем, де чергуються два рядки з 14 складів, розбиті на підрядки з 8-ми і 6-ти складів)

Віршований розмір: коломийковий (з великою паузою після восьмого складу та короткою паузою після четвертого складу)

Не – вер – та – ю/ – ться три – бра – ти //

Пла-че ста – ра ма – ти

Пла – че жін – ка/  з  ді – то – чка – ми //  

В не – то – пле – ній ха – ті  

Тип віршування: народнопісенне силабічне

Римування: суміжне, або парне (АА)

Рими жіночі (на передостанньому складі): зійшлися – розійшлися, покинув – дівчину, полі – тополю, долині – калину, всихала – зов'яла, мати – хаті, чужину – домовину, блукають – заростають.

До цього вірша писали музику Яків Степовий, Сидір Воробкевич, Роман Купчинський. Згодом поезія стала вважатися народною піснею.

Ця поезія – це філософський роздум про людську долю. Сам автор, будучи ув’язненим самодержавством та перебуваючи в казематі, глибоко співчував усім знедоленим. Розмірковував про одвічні цінності: любов та розлуку, надію та розпач, пам'ять та забуття…

Автор не говорить нам, чому саме три брати покинули родину (стали козаками, визволителями своєї землі; змушені були піти в солдати для самодержавства; призвані на війну тощо). Спочатку було родинне щастя: мати виростила трьох синів (ясени – молоде покоління), сестра мала трьох братів (явори – молоді парубки), невістка збудувала власну сім'ю з дітьми (тополя – жіноча доля), дівчина заручилась з одним із братів (калина – молода дівчина). Потім розлука зруйнувала гармонію в житті кожного з них: мати залишилась без синів («не прийнялись три ясени», «плаче стара мати»), невістка з дітьми позбулась годувальника («тополя всихала», «плаче жінка з діточками в нетопленій хаті»), сестра самотня без братів («повсихали три явори», «сестра плаче, йде шукати братів на чужину»), заручена дівчина не стане дружиною («калина зов'яла», «дівчину заручену кладуть в домовину»).

Поезія  відображає гірку долю рідного народу в часи поневолення, в цілому засуджуючи це суспільне явище. Останніми рядками «А три шляхи широкії терном заростають» Великий Кобзар застерігає, що терпеливе споглядання будь-якого поневолення може призвести до забуття.