В КАЗЕМАТІ

III

Мені однаково, чи буду 

Я жить в Україні, чи ні. 

Чи хто згадає, чи забуде 

Мене в снігу на чужині – 

Однаковісінько мені. 

В неволі виріс меж чужими, 

І, не оплаканий своїми, 

В неволі, плачучи, умру, 

І все з собою заберу, 

Малого сліду не покину 

На нашій славній Україні, 

На нашій – не своїй землі. 

І не пом'яне батько з сином, 

Не скаже синові: “Молись, 

Молися, сину: за Вкраїну 

Його замучили колись”. 

Мені однаково, чи буде 

Той син молитися, чи ні… 

Та не однаково мені, 

Як Україну злії люде 

Присплять, лукаві, і в огні 

Її, окраденую, збудять… 

Ох, не однаково мені.

     [Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]