БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ… 

Бачиш: між трав зелених,

як грудочки, пташата...

Станьмо ось тут навшпиньки

спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком –

стану їм старшим братом;

будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти…

 

Кажеш, що не зумієш,

не маєм любові й хисту…

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне

раптом над беззахисними,

ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх…

 

Треба в житті любити

гаряче і багато:

сонце, дощі зернисті,

дороги в пилу,

траву!

… Бачиш: в гнізді малому,

як грудочки, пташенята,

немічні ще, невміло ворушаться

і живуть!..