БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ… 

Бачиш: між трав зелених,

як грудочки, пташата...

Станьмо ось тут навшпиньки

спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком –

стану їм старшим братом;

будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти…

Кажеш, що не зумієш,

не маєм любові й хисту…

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне

раптом над беззахисними,

ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх…

Треба в житті любити

гаряче і багато:

сонце, дощі зернисті,

дороги в пилу,

траву!

… Бачиш: в гнізді малому,

як грудочки, пташенята,

немічні ще, невміло ворушаться

і живуть!..

Рід: лірика.

Жанр: верлібр (вільний вірш)

Тема: зображення дбайливого ставлення ліричного героя до природи.

Головна думка: «треба в житті любити гаряче і багато» (заклик бережно ставитись до природи).

Художні засоби.

Епітети: «трав зелених», «яструб-розбійник», «любити гаряче», «дощі зернисті».

Персоніфікація: «ляже на нашу совість … гріх», «яструб-розбійник свисне».

Метафора: «станьмо … спокій їх берегти», «стану їм старшим братом», «будь їм, маленьким, сірим, просто сестрою ти», «треба в житті любити гаряче і багато».

Порівняння: «як грудочки, пташата», «як грудочки, пташенята».

Пестливі слова: грудочки, маленьким, пташенята.

Риторичні запитання: «Що ти?! А руки?! Серце?!», «Куди заховати їх?!»

Риторичні оклики: «Треба в житті любити гаряче і багато: сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву!».

Повтори (рефрен): «Бачиш … як …».

Строфи: три.

Римування (неточне й неповне в четвертому з восьмим рядком кожної строфи): берегти – сестрою ти, заховати їх – гріх, траву – живуть.

Автор задає проблемне питання, чи потрібні людині, байдужій до краси навколишнього світу і без «любові й хисту» до природи, серце.