НЕВДЯЧНИЙ КІНЬ
|
Хто в воза Коней запряга, той гречно їх не просить. Та добрий пан сказав, що вже того порядку досить.
І, загнуздавши раз коня, він став питати в його: — Чи вас у корінь запрягти, чи з боку — і з якого?
Коштовні віжки почепить чи з простої сириці? У голу руку взять батіг чи брати й рукавиці?
Та, мабуть, Кінь невдячний був, а то й дурненький, може, Бо на ласкаві ці слова він одповів негоже: |
— Язик ваш любо так бринить, як добрії цимбали, Але було б мене спитать, як ще не загнуздали.
Я знаю — віжки всі цупкі, чи з шовку, чи з ременю. Батіг усякий дошкуля, як вам попався в жменю.
Та й ще скажу: як чортвіть-що я тут возити маю, То краще б я не запрягавсь ні в корінь, ані скраю. (В. Самійленко 1906) |
Тема: сатиричний діалог пана з конем про спосіб запрягання.
Головна думка: «Хто в воза Коней запряга, то гречно їх не просить».
Мета: заклик бути добрим на ділі, а не на словах (висміяти лжегуманістів тогочасного суспільства).
Художні засоби
Епітети: добрий пан, коштовні віжки, голу руку, ґречно просить, ласкаві слова, добрії цимбали.
Метафора: «язик любо бринить», «кінь невдячний».
Порівняння: «Бринить, як … цимбали».
Риторичне запитання: «Чи вас у корінь запрягти, чи з боку — і з якого?», «Коштовні віжки почепить чи з простої сириці?», «У голу руку взять батіг чи брати й рукавиці?»
Протиставлення: «не запрягавсь ні в корінь, ані скраю»
Кількість строф: сім
Вид строфи: чотиривірш (катрен)
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
|
я |
зик |
ваш |
лю |
бо |
так |
бри |
нить |
|
як |
до |
брі |
ї |
цим |
ба |
ли |
|
|
але |
було |
б ме |
не |
спи |
тать |
як |
ще |
|
не |
за |
гну |
зда |
ли |
|
|
|
/U_/U_/U_/U_/
/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/
/U_/U_/U
Рими: просить – досить, його – якого, сириці – рукавиці, може – негоже, бринить – спитать, цимбали – загнуздали, ременю – жменю, маю – скраю
Римування: перехресне (АБАБ)
— Язик ваш любо так бринить,
як добрії цимбали,
Але було б мене спитать,
як ще не загнуздали.
У час панування самодержавства автор не міг відкрито говорити про гнобителів свого народу. У сатиричному вірші «Невдячний кінь» на прикладі відносин між добрим паном і його запряженим конем, автору вдалося дотепно висміяти деяких лжегуманістів, лжепатріотів та лженародолюбів тогочасного суспільства.
На мою думку, вірш уявно можна поділити на три частини.
1) У перших двох рядках першої строфи – головна думка вірша. У наступних строфах ліричний герой згадує про доброго пана, який хоче змінити існуючий порядок речей, і читачеві може спасти на думку, що він вирішив не експлуатувати тварину («та добрий пан сказав, що вже того порядку досить»).
2) У другій і третій строфі пан став настільки добрий та гуманний, що, навіть звертаючись до коня на ви, запитує, як саме його запрягати («чи вас у корінь запрягти, чи з боку — і з якого..»), які віжки використати («коштовні віжки почепить чи з простої сириці…»), як брати батіг («у голу руку взять батіг чи брати й рукавиці»). Він хоче змінити зовнішні атрибути, залишивши стару сутність гніту і батога.
3) У четвертій та п’ятій строфі кінь до доброго пана виявляється явно невдячним за таке піклування, і навіть дурненьким, бо відповів негоже («було б мене спитать, як ще не загнуздали»). У шостій і сьомій строфі саме кінь виявляється розумнішим за пана, бо будь-які «віжки цупкі, … батіг дошкуля, … краще б не запрягавсь ні в корінь, ні скраю. Ці строфи нагадують мораль байки.
У тогочасному суспільстві ліберальне панство любило багато говорити про «свободи», які насправді ніяким чином не полегшували життя простих людей.