...

    Нещодавно на уроці української літератури ми вивчали творчість Марусі Чурай. Українським жінкам присвячене значне місце у її нечисленному доробку.

   У пісні «Засвіт встали козаченьки» правдиво описана нелегка доля жінки-матері у важкий час, коли на українську землю нападали татари. Матері не тільки виховували синів, для яких служіння інтересам народу була вищим за сімейне щастя. Вони зі смутком та розумінням проводжали їх на боротьбу з ворогом: ««Іди, іди, мій синочку,

в похід…». 

   Криком душі є думки іншої ліричної героїні вірша «Віють вітри, віють буйні». Слухач не може знати достеменно де коханий молодої дівчини: пішов на війну, зрадив чи загинув. Вірш побудований у вигляді монологу. З нього ми відчуваємо переживання тої, котра залишилась одна у «чужій сторонці». Сльози болю допомагають в самотності: «Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу!». Гірко, що оточуючі не завжди співчувають чужому горю. Проте відчувається, що молода дівчина має сильний і рішучий характер у словах «полетіла б я до тебе». 

   Ще трагічніші події пов'язані з ліричною героїнею «Грицю…». Невірність завжди приносить біль та розчарування. Молода дівчина довірилась хлопцеві, а він її зрадив. Від горя помста засліпила молоду дівчину. У вірші наслідки стали непоправними: вона отруїла кривдника, «нехай же не буде ні тій, ні мені». 

     Бачимо у піснях Марусі Чурай широку галерею жінок: турботливу матір, самотню зажурену кохану, зраджену дівчину, котру засліпила помста. Усі вони різні. Проте дуже терпеливі, мужні й рішучі, здатні протистояти долі, надіються на свої сили.   

       

...