Засмучена, чуттєва. 

"Соломія цілу ніч проплакала". 

"Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою". 

 

Волелюбна.

"Все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне… Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі…"

 

Винахідлива та далекоглядна. 

"Але й я не дурна...штани на ноги, накинула на плечі чугаїнку, а на голову шапку—і козак козаком…".

 

Спритна.

"Біжу-біжу, щоб догнати. Ху, як ухекалась… ".

 

Рішуча. 

"— А ось що буде! — рішуче промовила Соломія і з сими словами здерла з голови очіпок... — На, ріж…"

 

Завзята до роботи.

"Вона мала охоту зараз-таки в'язати пліт..., вони взялися до роботи і так захопилися, що забули про втому та сон". 

 

Схвильована. 

"— Що тобі? — прискочила Соломія до Остапа і піддержала його".

 

Відчайдушна та героїчна.

"Вона вхопила" Остапа "під руку і ... поволокла за собою,... вскочила у комиші і бігла прудко, наскільки позволяв се Остап та густий очерет... ноги грузли часом по коліно в цмоковині ... , а вона бігла усе вперед".

 

Мудра та досвідчена, не панікувала у важку хвилину. 

"Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити... Соломія напоїла Остапа, оглянула і обмила його рану".

 

Турботлива. 

"— Що тобі? — прискочила Соломія до Остапа і піддержала його... , обережно розщібнула ... скривавлену сорочку, потім одшматувала довгий пас зі своєї підтички і з поміччю Остапа тісно зав'язала йому рану, ...змочила йому чоло, скинула з себе верхню одежу і підмостила йому під голову". 

 

Готова до самопожертви.

"Серце нило в Соломії од жалю й тривоги, їй легше було б, коли б куля потрапила в неї".

 

Оптимістична, надіється на краще.

«Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— він мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він скільки пробіг…він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…".

"Зростала певність, що все скінчиться добре, — і вона зазнає ще щасливого життя".

 

Життєрадісна, оптимістка.

"Соломія все йшла. Вона зібрала всю енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди..."

 

Відважна.

"Вужів було так багато, що Соломія скоро перестала звертати на них увагу". 

 

Розгублена.

"Очевидячки, вона збіглася з дороги, заблудилася. Що робити? Ноги в неї тремтіли од трудної ходні, в голові бродили безладні думки й міркування".

 

Енергійна, здатна бути сильною.

Серце в Соломії упало, руки звисли безвладно. Та ненадовго. Новий приплив енергії, шалена відвага пойняли її волю, і вона кинулась уперед, розхиляючи й ламаючи очерет зі сліпою завзятістю зраненого оленя".

 

Співчутлива та великодушна.

"Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети. Значить, нема виходу; вона мусить тут погибати, а Остап через неї — десь у другому кінці. Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів, їй жаль стало молодого змарнованого життя — і вона заплакала".

"— Бач, зголоднів! — зі співчуттям обізвалась Соломія".

 

Наполеглива

Все тіло у Соломії боліло, як побите. Важкі повіки мимохіть спускались на очі, голова була несвіжа. Однак Соломія не могла гаятись і хвилини. Вона пішла просто перед себе, так як стояла, і зважилась йти, доки стане снаги й сили. Вона бігла, хоч ноги в неї були слабіші, ніж учора, а повітря було якесь густе і трудно було дихати ним. 

 

Винахідлива, з неабиякою витримкою.

Опріч того, Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла, під серцем її млоїло, в животі корчило. На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водоросла і жувала противну, з болотним запахом рослину. 

 

Ввічлива та благородна.

— Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах, — змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…З сими словами Соломія зірвала з шиї торбинку і висипала з неї на руку старому циганові кілька срібних монет.

 

Безкорислива та щедра.

"Соломії пощастило", бо заможний болгарин "найняв Соломію перемивати вовну. З того дня Соломія приносила з собою трохи грошей та купувала Остапові кращу страву".

"Коли тільки річ у грошах, — вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен шеляг складатиме на викуп". 

 

Не терпить несправедливості.

"— І-і, бусурмени… так би й поскручувала голови, як галченятам… Взяли безвинного — та ще й знущаються… — мало не плакала Соломія і показувала своїми дужими руками, як би вона поскручувала жовнірам голови".

 

Життєлюбна.

"Могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги... Але вона не дасться...., дикі, невгамовні сили життя встають, і пруться..., душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня...".