ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ...

Ой на горі вогонь горить, 

Під горою козак лежить, 

Порубаний, постріляний, 

Китайкою покриваний; 

Накрив очі осокою, 

А ніженьки китайкою; 

А в головах ворон кряче, 

А в ніженьках коник плаче: 

«Ой коню мій вороненький, 

Товаришу мій вірненький! 

Не плач, коню, надо мною, 

Не бий землі під собою. 

Біжи, коню, дорогою 

Степовою, широкою, 

Щоб татари не впіймали, 

Сіделечка не здіймали, 

Сіделечка золотого 

З тебе, коня вороного. 

Як прибіжиш під ворота, 

Стукни, грюкни коло плота; 

Як прибіжиш ти в батьків двір, 

Заржи, коню, на ввесь подвір! 

Вийде сестра — розгнуздає, 

Вийде мати — розпитає: 

«Ой коню мій вороненький! 

А де ж мій син молоденький?» 

«Не плач, мати, не журися: 

Та вже ж твій син оженився, 

Узяв собі паняночку — 

В чистім полі земляночку».