ДОЛЯ
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде», — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
[9 лютого 1858, Нижній Новгород]
Тема: поетичний роздум-монолог митця про свою долю та мету життя.
Головна думка: «ходімо дальше, дальше слава, а слава – заповідь моя».
Мета: осмислення пройденого шляху, заклик ставати господарем своєї долі.
Рід літератури: лірика.
Вид лірики: філософська.
Жанр: вірш.
Художні засоби
Метафора: «зерна неправди», «слава – заповідь моя».
Уособлення: (доля) «не лукавила, другом стала, взяла за руку, одвела, сказала, збрехала».
Перелічення: «ти другом, братом і сестрою».
Риторичне запитання: «Які з нас люде?».
Риторичний оклик: «Та дарма!».
Риторичне звертання: «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!».
Пестливі слова: «серденько», «доленько».
Повтори: «… дальше, дальше слава», «... і учивсь, і вивчився».
Повтори (анафора): «Ти …», «Ми …», «Ходімо …».
Повтори (епіфора): «… моя».
Кількість строф: чотири.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
|
ти |
не |
лу |
ка |
ви |
ла |
зо |
мно |
ю |
|
ти |
дру |
гом |
бра |
том |
і |
се |
стро |
ю |
|
сі |
ро |
мі |
ста |
ла |
ти |
взя |
ла |
|
|
ме |
не |
ма |
лень |
ко |
го |
за |
ру |
ку |
|
і |
в шко |
лу |
хло |
пця |
од |
вела |
|
|
|
до |
п’я |
но |
го |
дя |
ка |
в на |
у |
ку |
/U_/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/
/U_/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/
/U_/U_/U_/U_/U
Римування: перехресне (АБАБ)
Рими: мною – сестрою, взяла – одвела, руку – науку, колись – учивсь, сказала – збрехала, дарма – нема, тобою – собою.
У першій строфі ліричний герой звертається до уособленої долі, як до щирого приятеля. Згадуючи своє нелегке убоге дитинство, він цінує, що міг пізнавати науку навіть у «п’яного дяка».
У другій строфі він дякує долі за надію та віру в нові можливості, краще життя освіченої людини.
Попри важкі випробування, він нелукавий і справедливий, може впевнено сказати, що у нього «нема зерна неправди за собою» — про це йдеться у третій строфі..
В останній строфі вчувається монолог митця, який осмислив правильність свого добровільного вибору і своє призначення.