Пряма мова — це точно відтворене висловлення певної особи, передане від її імені.
Слова, що вказують, кому належить пряма мова, називають словами автора.
Інтонація: в усному мовленні пряму мову вимовляємо повільніше й вищим тоном, ніж слова автора, а між словами автора й прямою мовою робимо паузу.
Розділові знаки.
На письмі пряму мову завжди беремо в лапки, а перше слово пишемо з великої букви.
• Якщо слова автора стоять ПЕРЕД прямою мовою, то після них ставимо ДВОКРАПКУ.
А: «П».
А: «П!»
А: «П?»
А: «П?!»
Якось Василько сказав: «Я хочу почитати цікаву книжку».
Тоді Петрик вигукнув: «Тобі потрібна бібліотека!»
Перший хлопчик перепитав: «Чому ти так вважаєш?»
На що другий хлопчик емоційно відповів: «Невже ти не знаєш, що в бібліотеці багато цікавих книжок?!»
• Якщо слова автора стоять ПІСЛЯ прямої мови, то перед ними ставимо КОМУ (знак питання або знак оклику) й ТИРЕ. Слова автора після прямої мови починаємо з малої букви.
«П», — а.
«П!» — а.
«П?» — а.
«П?!» — а.
«Я хочу почитати цікаву книжку», — сказав якось Василько.
«Тобі потрібна бібліотека!» — вигукнув тоді Петрик.
«Чому ти так вважаєш?» — перепитав перший хлопчик.
«Невже ти не знаєш, що в бібліотеці багато цікавих книжок?!» — емоційно відповів другий хлопчик.
У схемах П – пряма мова; А/а – слова автора.