Казка про зернятко
Маленьке зернятко потрапило восени під велику грудку землі. Затишною та рідною хатинкою виявився цей прихисток. Не понесе його більше в далеку дорогу буйний вітер. Теплий дощик не забував його та напував своїми кришталевими краплями.
На благодатній землі проріс тендітний паросток. Якось залетів сюди вітер, не побачив він більше зернятка, тому не зміг віднести його далеко. Міцно тримається паросток корінцем рідної домівки та щасливо усміхається. Швидко промайнула весна, за нею пройшло тепле літечко. Виріс паросток. Весело вітається золотим колоссям.
Минуло багато часу і заколосилась навкруги велика пшенична сім’я — безкрайня золота нива. Кольорами прикрасили її нові друзі – волошки, маки та ромашки.
Під сніговою ковдрою
Восени зійшло жито. А незабаром настали зимові холоди.
Лютий мороз скував водойми, а білий сніг присипав довкілля. У таку сувору пору дбайлива земля, мов під ковдрою, бережно зігріває ніжні паростки.
Коли прийде весна, зеленітиме пишно озимина.