Розповідь про каштан

  Ріс собі на околиці самотній каштан.

  Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.

  Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.

Казка «Пригоди каштанчика»

   Якось виріс на великому Каштані маленький колючий Каштанчик. Дуже допитливим виріс. Тому зірвався від рідної гілки і покотився по стежці.

    Котився він, котився та й заблукав. Аж тут зустрічає Зайчика.

— Зайчику-побігайчику, допоможи мені повернутися додому.

    Та полохливий Зайчик боявся далеко ходити. Він порадив звернутися до лисички по допомогу.

    Покотився Каштанчик далі, а назустріч йому Лисичка крадеться з лисенятами.

— Лисичко-сетричко, будь ласка, допоможи мені повернутися до моєї домівки.

    Бачить Лисичка, що Каштанчик колючий і порадила до їжачка звернутися. Як не як, напевно, родич далекий.

    Покотився Каштанчик далі. А назустріч йому Їжачок.

— Їжачку любий, покажи мені дорогу додому.

    Їжачок одразу здогадався, що треба показати дорогу до великого Каштана. Тато-Каштан дуже зрадів поверненню сина. Він запросив Їжачка приходити у гості. Адже Каштанчик вирішив триматися рідної домівки.

    Тепер у спекотну погоду вся Їжакова родина відпочиває у тіні великого Каштана.

***

    Якось знову прийшла осінь. На каштані плід висів-висів, потім впав і покотився.

    Котиться каштанчик і котиться. На роздоріжжі бачить зайчика зі зайчатами. Полохливий заєць з острахом підступив до каштанчика. Коли познайомились, тоді приязно запросив у гості. Відпочивши у заячій хатині, покотився каштанчик далі. А назустріч йому біжить хитра лисичка з лисенятами. Підступила до незнайомця, а він колючий. Не до смаку лисячій родині колючка… І каштанчик покотився далі. Котився і котився, поки не прикотився до нірки їжака. Розглядає їжак каштан і дивується, що незнайомець теж голчастий. Отак подружились вони. Тоді їжак вирішив врятувати каштанчика від холоду. А знаєте як? Закотив свого друга в свою теплу нірку. Там вони перезимували. А навесні пригріло сонечко і пустив каштанчик коріння…

    Пройшли роки і перетворився каштанчик на велике дерево. У літню спеку в його затишку тепер залюбки відпочиває їжакова родина.

***

   На околиці одного дрімучого лісу ріс каштан. Восени його каштанчики уже не так міцно трималися на гілці. Раптом налетів сердитий вітрище. Він вирішив розважитися, обриваючи каштанчики. Найменший каштанчик довго летів з вітром, поки не впав на незнайому землю.

   Не знаю як довго лежав на землі маленький каштанчик. Аж бачить скачуть заєць і зайчата. От наш каштанчик просить нових знайомих допомогти розшукати його домівку. Але полохливі зайчики не відлучаються далеко від своєї хатки, тому каштанчик сам покотився на розшуки.

   Аж ось назустріч йому біжить хитра лисичка з лисенятами. От наш каштанчик просить нових знайомих допомогти розшукати його домівку. А улеслива лисичка і так, і сяк довгим носом обнюхує каштанчика. Напевно, смачно. Та ніяк не добереться до каштанчика через його колючки. Не до вподоби стала лисячій родині колючка… Пішли вони своєю дорогою.

   Уже й вечір наближається. Страшно стало каштанчику. Раптом чує він чиєсь хрокання. Ще більше злякався. Заплакав каштанчик. А то їжачиха вийшла на полювання. Почула вона плач та й прибігла ближче. Упізнала їжачиха каштанчика по колючках, бо й сама їх має доволі. Вирішила допомогти бідоласі. Покликала вона їжака. А їжак був старим, за три роки він навчився розрізняти дерева. Добре знав, де каштан росте.

     Повели їжаки каштанчика додому. Дерево-каштан довго і щиро дякувало їжакам за те, що вони привели найменшого каштанчика додому.