Одного теплого літнього дня заблукав у наших краях птах-пересмішник, якого в українському лісі не зустрінеш. А він дивовижний тим, що імітує багато звуків.

  Ішли стежкою того лісу два хлопчики-третьокласники. Несли вони додому повні корзинки з грибами. Були хлопчаки працьовитими, а ось учитися не хотіли. Ішли вони, розмовляючи між собою. Птах-пересмішник нові для себе слова з префіксами з- та –с голосно поніс далі лісом. А в лісовому кафе «Птах» саме обідали такі префікси. Обурилися вони, що їх плутають. Наказали лісовим звірам привести хлопців до них. Побачили діти двох білих дідусів, які зовнішнім виглядом нагадували знайомі букви. Перший дідусь промовив: «Так, не дивуйтеся. Ви – діти українського народу, а ми – діти його мови. Довго живемо і житимемо. А для цього усі ви повинні берегти її, правильно говорити і писати». Далі мову повів інший дідусь: «Звати мене Префікс с-. Після приголосних звуків з вислову «кафе «Птах»» послуговуйтесь у мові мною. У всіх інших випадках моїм братом – Префіксом з-. Надалі будьте уважними на уроках мови, і ми, її діти, не будемо засмучуватися».

    Від того часу стали хлопці уважними на уроках мови. Ще й інших переконують говорити правильно.

Текст уживаючи якомога більше слів із префіксом