Я уявляю рівнинне пшеничне поле біля лісу.

    Вітер пригнав важкі неповороткі хмари. У цій метушні вони плачуть рясним дощем. Ненадовго вгамовуються, щоб трішки перепочити, а потім знову беруться за своє. Під силою зливи туге колосся одне за одним вклоняється землі, похитуючи золотавими голівками. Над ним наввипередки падають і заново здіймаються листочки.

    У природі диригує нестримний вітер.