Дуже давно далеко-далеко була країна, у якій весь час ішов дощ. Його  правитель прогнівив сонячне світило. Але це було державною таємницею. Вона так і називалася Дощова, а той край – Дощокрай.

   Незвичною була та країна. Довкола росла тільки вологолюбна рослинність. Усюди  текли потоки та потічки. Жителі ходили в гумовому взутті з парасолями. Попит на парасолі був дуже великий. І не тільки тому, що у вітряну погоду вони ламалися. Кількість парасольок визначала заможність тої чи іншої родини.

   А виготовляв усі парасолі один-єдиний придворний майстер. Він жив самотньо та постійно в роботі. Але настав такий день, коли майстер не зміг більше зробити жодної парасолі. Від сирості він захворів.

   Спочатку ніхто не переймався хворобою майстра. У всіх були запасні парасолі. Та щодень якась з них ламалась. А без парасоль люди часто мокли та почали масово хворіти. Люди перестали зустрічатися, ходити у гості.

   Тоді послав правитель до майстра найкращих лікарів. Хворий швидко одужав. Незабаром у Дощовій країні відкрили найпотужнішу фабрику, звичайно, з виготовлення парасоль. Закономірно, що її директором вибрали майстра. Так жителі визнали, що майстерність скрізь у пошані.

    Майстер довів усім, щоб у пошані бути, треба працю свою полюбити.

(Р. Дар)