БУДЯК, МІМОЗА І ТРОЯНДА.

За металевою огорожею Казкового Саду простяглася дорога, а на її узбіччі ріс звичайнісінький дикий Будяк. Диким його прозвали тому, що він не дотримувався навіть найпростіших правил поведінки.

Одного разу Будяк дістався до самісінької огорожі і крізь неї побачив Мімозу. Не моргаючи, Будяк почав прискіпливо її розглядати.

Мімоза була гарно вихована, і від такого безцеремонного погляду відчула себе ніяково.

— Ось бачиш, мене навіть здаля всі помічають, — з погордою звернувся до Мімози Будяк і, не соромлячись, продовжував:

— А ти і кольором, і поведінкою надто скромна. Такі зараз не в моді! І життя твоє якесь буденне! — докоряв Мімозі Будяк... (За Наумом Осташинським).

                        ………………………………………………………….

 Ці зухвалі слова почула Троянда. Вона добре знала сусіда, тому не змогла байдуже слухати. Хто, як не вона, захистить скромну подругу. 

— Нащо, Будяче, ображаєш беззахисну Мімозу? 

— Вчу, сердешну, жити.

— О, знаю твій кепський норов та твій колючий гонор.

— Так, вона нам не рівня, бо колючок на ній нема.

— Не зловживай тим, що сусідка не зможе грубо відповісти. 

— Бо й оправдання їй нема, ну зовсім вона не така.

— За неї скажу я. Усі ми особливі. Твої колючки, щоб чіплятися; мої шипи — щоб захищатися. Не можна й Мімозу ображати. Вона, немов усмішка сонця. Таку скромність і красу треба захищати.