Дмухнула Зима холодом, зірвала листя із золотих гаїв і лісів, розкидала його по сумних дорогах. Нема куди пташкам сховатися. Почали вони збиратися невеселими зграйками, гомінливо радитися перед далекою дорогою. Потім знялися і полетіли за високі гори, за сині моря, в далекі теплі краї...

Наймиліша рідна земля.

    Поселилися на далекій чужині серед різних заморських птахів. За своїми повсякденними клопотами гостинно прийняли господарі нових перелітних знайомих. До того ж навколо багато смачної поживи, вистачить усім. Господарі теплих країв незабаром уже й маленьких пташенят вивели. А прибулим птахам не до власного потомства. Сумно їм на далекій чужині, не співають веселих пісень. Від нестерпного голоду змушені були покинули рідні гнізда, тому чекають, не можуть дочекатися, коли знову повернуться в наймиліший край.

   Коли втече люта Зима з їхньої рідної сторони, знову зберуться перелітні птахи у довгу мандрівку. Покинуть далеку чужину. Полетять до рідного краю, щоб вивести маленьких пташенят. Залунає знову їхня весела пісня, адже наймиліша рідна земля.