Усмішки (смішинки, веселинки) — це невеликі гумористичні розповіді. Найчастіше у цент­рі усмішки — комічна ситуація чи комічне зіткнення персонажів.

Загалом гумористичні твори – це твори, у яких доброзичливо, необразливо висміюються якісь вади, кумедні риси в характері та поведінці людей, а іноді тварин.

   Подібна людина зазвичай впізнає себе в деяких таких творах. Вона, так би мовити, бачить себе зі сторони, їй тоді легше визнати свої недоліки, щоб подолати в майбутньому. Гумористичні твори смішні, бо кумедні ситуації, у які потрапляють їхні персонажі. Читач також сміється з них. Щоб за подібністю не жартували з нього самого, намагатиметься виправитися.

    Гумор художніх творів допомагає позбутися недоліків.

 

ВІДПОВІДЬ

— Якого роду слово яйце? — запитала вчителька в учня.

— Ніякого, — відповів той.

— Чому?

— Бо не знаємо, що з нього вилупиться: півень чи курка...

 

ДАНИЛКОВА КАЗКА

— Мамо, ти любиш казки?

— Люблю, Данилку.

— А хочеш, мамо, я розкажу тобі невеличку казку?

— Дуже хочу, синку!

— Жила собі чашка з молоком, а я її розбив.

— Ну й невесела в тебе казка, Данилку.

 

ДОБРА ПОРАДА

Двоє хлопчиків ідуть пішки до міста Києва.

Раптом їх наздоганяє машина й зупиняється проти них. Шофер питає:

— Хлопці, як доїхати до Києва?

— Їдьте за нами, ми якраз туди йдемо, — одказують хлопці.

 

КЛОПІТ З КОМАРАМИ

На уроці «Я досліджую світ»:

— Катрусю, скажи, де ховаються комарі взимку?

— Не знаю, але було б краще, якби вони залишилися там і влітку!

 

КМІТЛИВИЙ

Під Новий рік бабуся приїхала в гості до онуків.

— Ну, Петрику, — говорить до найменшого, — скажи- но, скільки тобі років? За кожний рік отримаєш по шоко­ладній цукерці.

— Бабусю, я краще скажу, скільки років Вам!

 

МАМА ЗНАЄ
– Мамо, ти знаєш ту вазу, яка переходить у нашій родині від покоління до покоління?
– Авжеж знаю, то й що?
– Так от, моє покоління її щойно розбило.

 

НАВІЩО ОКУЛЯРИ

Бабуся читає книжку. Онук запитує:

— Бабцю, навіщо ти одягнула окуляри?

— Бо вони збільшують букви, дитинко.

— Тоді не забудь їх одягнути, будь лас­ка, коли відрізатимеш мені шматок торта.

 

НАВЧИВ

— Скільки буде три та п'ять?

— Не знаю.

— Ну от як я візьму й покладу тобі в кишеню три копій­ки й п'ять копійок, скільки буде?

— Нічого не буде.

— Та чого ж не буде?

— У мене в кишені дірка.

 

НАПЛІЧНИК З ОЦІНКАМИ

Мама купила Надійці рюкзак для школи й наказала:

— Дивись же, донечко, щоб ти щодня приносила повний наплічник добрих оцінок.

— А куди ж я покладу книжки?

 

ПРО МІСЯЦЬ

Учитель розповідає учням про Місяць:

— Він такий великий, що на ньому могли б розмісти­тися мільйони людей.

Малий Михайлик раптом засміявся:

— А що робитимуть ті люди, як Місяць серпиком стане?

 

СИВЕ ВОЛОССЯ
– Ти неможливий, синку! Від твоєї неслухняності в мене сивіє волосся!
– А ти, мамо, теж була неслухняна, коли була малою, адже бабуся зовсім сива?
ТАЄМНИЦЯ
– Здається, синку, ти вчора не був у школі?
– Це тобі напевне вчителька сказала? Ох ці жінки…ніколи вони не вміють тримати язика за зубами.

 

ШОКОЛАД

— Доню, чому ти так швидко їси шоколад? Чи забула, що в тебе є братик?

— Ні, мамо, не забула. Тому й поспішаю.

 

ПОБІГ І ПРИБІГ

— Розкажи, як в змаганнях шкільних ти із бігу усіх переміг?..

— Ну, спочатку я, значить, — побіг, ну, а потім я, значить, — прибіг!

     

СМІШИНКА       

З неба надав білий сніг.

Він засипав наш пиріг.

Річку Гриць в дітей не просить,

він її в портфелі носить.

Вночі цвітуть у небі квіти. —

Салат! Салат! — гукають діти.

              (Ігор Січовик)

***

Соловей затьохкав швидко,

як побачив гарну клітку.

                 (Ігор Січовик)

*** 

Я вночі забравсь на гірку

і побачив в небі дірку.

                  (Ігор Січовик)

*** 

Пригріло сонечко як слід —

і на Дніпрі розтанув дід.

             (Ігор Січовик)

              

***

    У гардеробі погасло світло. Школярі вибіг­ли на ґанок і зчинили там страшний ґвалт. Тільки Гриць стояв спокійний.

— Як ти впізнаєш свою куртку? — запи­тала його Галя.

— По ґудзиках,— відповів хлопчик.

— По ґудзиках? А вони в тебе ш;о, якісь особливі?

— А їх немає зовсім.

 

***

— Дивись, Іванку, он сидять горобець і синиця.

Чи відгадаєш, котра з них синиця?

— А чому ж ні? Та, що сидить біля горобця.

 

***

Олежик: Як добре, що я не народився у Франції.

Учитель: Чому?

Олежик: Бо я не знаю ані слова по-французьки.

 

***

— Костику, покажи на карті Чорне море.

— Щось я такого не бачу. На цій карті всі моря лише блакитні.

 

***

— Славчику, ти знаєш, а мій Бровко вже читає газети!

— Знаю. Про це мені мій Рябко розповів.

 

***

— Мамо, скажи, будь ласка, де ти народилася?

— У Києві, синку.

— А я у Львові, так?

— Так.

— А де ж народився тато?

— У Полтаві.

— Дивно, як це нам пощастило зустрітися?

 

*** 

— Зубного лікаря сьогодні не буде,— ска­зала медсестра Дмитрикові.

— Дякую! — закричав радісно хлопчик. — Скажіть, будь ласка, а коли його ще  не буде?

 

***

— Комаренко, ти чому на уроці весь час розмов­ляєш?

— Чому все я та я? Я взагалі сиджу тихо та яблуко їм. 

***

— Дівчинко, ти любиш солодкий стіл?

— Ні, я люблю солодкі десерти.

***

— У якому під'їзді ти живеш?

— Я живу в квартирі, а не в під'їзді, – обурився хлопець.

*** 

Прийшов один господар з міста, дає своєму синові бублика та й каже:

— На, Васильку, та поділися з Івасиком по щирос­ті.

— Як же то по щирості? — питає Василько.

— А так, синку, — каже батько, — як переломиш бублика, то більшу частину даси Івасикові, a собі залишиш меншу. Ото й зветься — по щирості ділити.

— Е, — каже Василько, — то дайте, тату, бублика Івасикові: нехай він ділить по щирості!

          (Олена Пчілка)

***

— Павлику, — запитує Марійка, — а чому це ти, коли тирликаєш на своїй скрипці, обов'язково відчи­няєш вікна?

— А це для того, щоб чули наші сусіди, — каже Пав лик. — Усі вони збігаються і просять маму не примушувати мене більше грати.

— Ой же любив Павлик грати на скрипці!

                                (Микола Герасименко)